Вбиті росією: Вовк Володимир. Садовий Віктор

Володимир Вовк загинув наприкінці березня 2022 року в селі Новий Биків на Ніжинщині. Йому було 38 років.

26 березня 2022 року російські військові взяли Володимира в полон разом з іншими односельцями.

За словами старости Старої Басані, Володимира перевезли в катівню, яку ворог облаштував у селі Новий Биків.

Наприкінці березня, коли ворожі війська відступали, на кладовищі знайшли тіло Володимира. Його поховали 5 квітня 2022 в рідному селі.

«Двері катівні були незамкнені – чи то окупати так залишили, чи хтось із місцевих відкрив. Катівня була в приміщенні котельні. Неподалік – кладовище. Наші хлопці відчинили двері й тікали через те кладовище, тоді й побачили тіла Володимира Вовка й Олександра Лисака. Їх або напередодні застрелили – 29 березня, або ж 30-го. Я їздила на опізнання Володимира, він дуже побитий був», – розповіла староста Старої Басані Лідія Єреп.

Володимир Вовк рано залишився без батьків, його виховувала бабуся.

Після школи навчався в Києві, трохи працював там, а потім повернувся в рідне село. Був різноробом, останні роки працював у місцевій школі-інтернаті.

Бабуся Володимира померла. Власної родини він створити не встиг.

У пам’ять про загиблих односельців мешканці Старої Басані встановили меморіальний знак із їхніми іменами.

54-річний Віктор Садовий загинув 23 березня 2022 в селі Шестовиця на Чернігівщині. Чоловік прямував велосипедом, коли на виїзді з села його вбив російський снайпер.

Віктор народився в Шестовиці, що за 20 кілометрів від Чернігова. Дитиною зіграв в епізоді фільму «У бій ідуть лише «старики» Леоніда Бикова – зйомки були в селі на початку 1970-х. Потім любив часто переглядати цей фільм.

За фахом був слюсарем автотранспорту. Працював водієм. Грав у футбол за місцеву команду. Займався лижним спортом. Отримував чимало нагород у змаганнях. Жив у Чернігові.

Перед повномасштабною війною Віктор був у Шестовиці. 24 лютого 2022 приїхав додому в Чернігів, а потім знову вирушив у село, що нагодувати худобу.

«Транспорт уже не курсував, то він ішов пішки від останньої тролейбусної зупинки Чернігова. Ніколи не забуду, як бачила його востаннє: він махнув рукою, попрощався і пішов із квартири; а за хвилину повернуся. Каже: забув поцілувати. Притис міцно до себе, поцілував, попрощався і пішов. Це назавжди в пам’яті», – пригадує цивільна дружина Віра.

Виїхати з Чернігова Віра не змогла. Син чоловіка долучився до війська. А 28 лютого Віктор повідомив, що в село зайшли окупанти. Сім-карту забрали, тому він дзвонив від сусідів раз на кілька днів. Востаннє – 22 березня. Утім не сказав, що збирається до Чернігова.

Дружина пригадує, що 24 березня подзвонила сусідка і запитувала, коли вони повернуться в Шестовицю. Але жінка з подивом перепитала «Хто ми?», адже чоловік додому не повертався. Тоді дружина і дізналася, що її чоловіка в селі немає. До 1 квітня рідні не знали, де він. А коли російські війська залишили село, тіло Віктора знайшов місцевий фермер.

У чоловіка залишилися цивільна дружина і син від першого шлюбу.