Скорботні жнива війни: Савченко Андрій. Сикальчук Олександр. Бабенко Юрій

26 серпня 2025 року перестало битися серце нашого земляка - солдата Андрія Васильовича САВЧЕНКА.

Народився Андрій 14 грудня 1981 року в м. Щорс. Навчався у загальноосвітній школі №1. Потім закінчив Щорське СПТУ №7 за спеціальністю тракторист. У цивільному житті працював шиномонтажником.

У 2025 році був призваний на службу до лав Збройних Сил України.

26 серпня 2025 року Андрій Савченко помер у госпіталі м. Києва.

Олександр СИКАЛЬЧУК народився 29 серпня 1985 року в смт Понориця Чернігівської області. Проходив строкову військову службу у 2003-2004 роках. Закінчив Соснинський професійно-аграрний ліцей в 2006 році. Був одружений, разом з дружиною виховували двох неповнолітніх дітей – сина та доньку. Проживав з родиною в Диканьці.

27 вересня 2023 року П'ятий відділ Полтавського районного ТЦК та СП призвав його за мобілізацією. Спочатку проходив військову службу на посаді гранатометника, а пізніше став стрільцем.

Сумлінно виконував обов'язки військової служби, користувався заслуженою повагою в командирів та авторитетом товаришів по службі.

1 лютого 2025 року рядовий Сикальчук Олександр Олексійович загинув під час виконання службових обов'язків. Він супроводжував команду мобілізованих чоловіків до 199 навчального центру, у Пирятині автобус зупинився на автозаправній станції. Олександр дещо відійшов від автобуса і побачив перед собою чоловіка в балаклаві з мисливською рушницею. Побратими почули постріл і кинулися на допомогу – один намагався зупинити кровотечу, інший – наздогнати нападника. Проте вбивця вже зник у темряві.

Олександр був людиною честі, відповідальним та надійним товаришем, для якого служба була не лише обов'язком, а й справою совісті. Він завжди підтримував побратимів, допомагав тим, хто цього потребував, і ніколи не лишався осторонь, коли йшлося про справедливість.

- Дуже відповідальний був – і на оповіщення ходив, і по продукти їздив – робив усе, що казали – згадує про полеглого колишній командир. - Дуже шкода, що так "по-дурному" загинув.

Він мріяв більше часу проводити з дружною та дітьми.

- Навіть до нас "на базу" вони приходили до тата, - ділиться спогадом побратим полеглого воїна.

13-річного Артема і 8-річну Софійку позбавив батька не російський окупант, а громадянин рідної України.