Загиблі герої Чернігівщини: Шуляк Ігор. Голубенко Руслан. Реуцький Олександр

Молодший сержант Ігор Шуляк народився 5 травня 1974 року в місті Бахмач.

Після закінчення місцевої школи навчався в Міжрегіональній академії управління персоналом, де здобув вищу освіту.

Працював дільничним інспектором у Бахмацькому РВ УМВС України в Чернігівській області.

У 2009 році вийшов на пенсію. Продовжував працювати охоронником у різних установах.

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну пішов служити. Опанував професію оператора БпЛА.

Під час виконання бойового завдання отримав поранення. Помер 25 жовтня 2024 року у Вінницькій лікарні.

Провели в останню путь та поховали бійця 27 жовтня в Бахмачі.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Руслан Голубенко народився 3 грудня 2002 року в селі Рябухи Талалаївської громади. Навчався в Плугатарській загальноосвітній школі.

У лютому 2021 року долучився до лав Збройних Сил України та став на захист Батьківщини.

З перших днів повномасштабного вторгнення брав участь в обороні міста Чернігова. Згодом боронив Україну і на інших напрямках.

Загинув молодший сержант Руслан Голубенко 10 жовтня.

Провели його в останню путь та поховали на кладовищі села Рябухи.

Нагадаємо, батьки Руслана розповідали Суспільному, що опізнали сина на кадрі із розстріляними українськими військовими на Курщині.

Йдеться про кадри, які опублікували в соціальних мережах аналітики Deep State про дев'ятьох військовослужбовців ЗСУ. Саме так Оксана Голубенко із чоловіком побачили свого сина Руслана. Опізнали його за спідньою білизною і шкарпетками. В останнє ж спілкувалися з ним — 10 жовтня. А 16 жовтня подружжя отримало сповіщення, що син зник безвісти біля села Толстий Луг в Курській області.

Руслан Голубенко — військовослужбовець 1-ї окремої танкової Сіверської бригади на позивний "Руха". Був командиром відділення розвідки, працював з дронами. Його вчив літати на дронах військовослужбовець Тимофій Гур’єв.

"Він дуже класно літав, це майстер своєї справи на 100%. Бувало під час обстрілів ми літаємо, а ми літали позмінно, в основному нашим завданням було спостерігати, знаходити рух техніки, і ось в «Рухи» виходило ідеально знаходити «виходи». Я досі не знаю, як він знаходив «виходи» мінометів, бо я за весь час міномет знайшов двічі", — згадував Тимофій Гур’єв.

 Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У Плугатарському ЗЗСО І-ІІІ ступенів 16 вересня 2025 року відкрито меморіальну дошку на честь загиблого героя.

Олександр Реуцький народився 28 жовтня 1970 року у сім’ї військових, у місті Мари, що в Туркменістані.

У дитинстві та юності жив із батьками в різних містах, але часто приїздив на батьківську землю в Городище. Одружився з місцевою дівчиною.

Останнім часом Олександр Реуцький жив із дружиною в Чернігові.  

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення чоловік став на захист України від російського загарбника. «Бо повинен», –  такими були слова хороброго захисника.

Спочатку Олександр Реуцький відбивав ворожий наступ росіян на Чернігів, потім захищав Україну на кордоні в Новгород-Сіверському районі, після цього продовжив службу на сході країни. Був гранатометником  механізованої роти військової частини.

3 червня 2024 року захисник загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу біля селища Білогорівка Луганської області.