Тарасенко Василь: постаті

Василь Якимович Тарасенко народився 18 квітня 1907 року. В 1924 році закінчив Сосницьке педагогічне училище та вступив на навчання до Катеринославського (Дніпропетровського) вищого Інституту професійної освіти. В 1939 р. закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту.

З 1926 року, після закінчення Інституту професійної освіти, й до початку Великої Вітчизняної війни перебував на викладацькій роботі, а саме: 1926 – 1929 рр. – директор середньої школи в с. Кринички Дніпропетровської губернії; 1929-1931 рр. – директор агротехнікуму в м. Дніпропетровськ; 1932-1934 рр. – директор агротехнікуму в м. Новомосковськ Дніпропетровської області; 1934-1936 рр. – помічник голови Раднаркому Таджикистану; 1937-1941 рр. – директор Гуляйпольського педагогічного училища та інституту.

З початку війни у званні капітана перебував на фронті аж до поранення, яке було причиною демобілізації в 1943 році. З листопада 1943 року Василь Якимович директор Запорізького педагогічного інституту.

З травня 1945 року він працює помічником Голови Ради Міністрів і Міністра закордонних справ УРСР.

З серпня 1945 року - керівник представництва УРСР в Європейському комітеті IПРР (інтегрованих планів розвитку ринків), заступник глави делегації УРСР на підготовчій, а вслід за нею і 1-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН.

У 1946 р. – заступник глави делегації УРСР на Паризькій мирній конференції (29 липня - 16 жовтня 1946 року), скликаній для мирного врегулювання і укладення мирних договорів з колишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

З жовтня 1946 р. радник посольства СРСР у США, а з серпня 1947 р. – тимчасовий повірений СРСР у США.

На 2-й сесії Генеральної Асамблеї ООН (1947 р.) УРСР була обрана не постійним членом Ради Безпеки ООН, а Василь Якимович Тарасенко призначений керівником представництва УРСР у Раді Безпеки ООН. Одночасно його призначили заступником Міністра закордонних справ УРСР, а також він очолив представництво республіки в комісії по атомній енергії та в комісії по звичайним озброєнням при Раді Безпеки ООН.

У квітні-травні 1948 року Василь Якимович Тарасенко очолював делегацію УРСР на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН по палестинській проблемі. На цій сесії він відіграв вирішальну роль у створенні Держави Ізраїль. 14 травня Василь Якимович не допустив голосування по проекту резолюції, який передбачав створення на території Палестини єдиної об’єднаної арабо-ізраїльської держави. Прийняття цього проекту позбавляло євреїв права на створення своєї національно-незалежної держави. Його виступ з цього питання в самі критичні хвилини зірвав можливість провести голосування за проект резолюції у встановлений строк, а саме не пізніше 18.00 за Нью-Йорським часом 14 травня 1948 року. Після закінчення виступу Василя Якимовича набрала сили резолюція попередньої – 2-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН про поділ Палестини та створення незалежної держави євреїв.

У ніч з 14 на 15 травня Прем'єр-міністр Давид Бен-Гуріон (народився в м. Плонськ, Польща) зателефонував Моше Шарету (народився в м. Херсон, Україна), який був присутній на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, і попросив передати українському дипломатові від себе особисто та від уряду Ізраїлю подяку за виступ на засіданні спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН, яке відіграло найважливішу роль у долі Ізраїлю. Крім того Давид Бен-Гуріон доручив Моше Шарету отримати від Василя Якимовича Тарасенка його згоду на присвоєння йому звання почесного громадянина Ізраїлю. Як зазначив тоді Моше Шарет - це буде первий випадок надання почесного громадянства представникові іноземної держави. Однак, обговоривши з Василем Якимовичем неминучі для нього наслідки за таку згоду, вирішили утриматися. Про це Моше Шарет повідомив Давида Бен-Гуріона. Прем'єр-міністр висловив жаль і розуміння, бо добре знав політичну обстановку в СРСР, а тому ще раз попросив Моше Шарета повторити подяку та добрі побажання від нього особисто і від уряду Ізраїлю.

У 1949 році Василь Якимович знову очолив делегацію УРСР на 4-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Починаючи з 1950 до 1986 року він працював у Київському державному (національному) університеті ім. Тараса Григоровича Шевченка. У 1951 році захистив кандидатську дисертацію. У 1954-1956 роках перебував у докторантурі Інституту історії АН СРСР. У цей час у нього трапився інфаркт міокарда. Понад 10 місяців тривало інтенсивне лікування. Незважаючи на проблеми зі здоров'ям Василь Якимович завершив і в 1959 році блискуче захистив докторську дисертацію. 

В 1951-1975 роках він завідував кафедрами нової історії та міжнародних відносин, нової та новітньої історії. У 1976-1986 роках працював на посаді професора кафедри нової та новітньої історії історичного факультету університету.

Василь Якимович викладав історію, економіку, політику США та інших зарубіжних країн. Автор і редактор ряду робіт по новітній історії. Він створив свою наукову школу американістів та істориків-міжнародників, виховавши 10 кандидатів історичних наук. Його учень - Борис Михайлович Гончар з 1991 року й по теперішній час завідує кафедрою нової та новітньої історії зарубіжних країн, продовжує традиції кафедральної школи американістів.

Василь Якимович був президентом ним створеного міжнародного благодійного фонду «Україна-Ізраїль». Цей фонд багато зробив для розвитку економічних і культурних зв'язків між двома країнами.

Його ім’я занесене до книги «Тисяча найвидатніших осіб у світовій історії», яка була видана в 70-ті роки минулого століття в США.

Джерело