Загиблі герої Чернігівщини: Корень Руслан. Божок Андрій

Руслан Корень народився 10 квітня 1996 року в селищі Березна Менського району в багатодітній родині. Дитинство та юність провів у селі Блистова. Він був третьою дитиною у сім'ї.

Руслан навчався в Березнянській спеціальній школі-інтернаті, де здобув середню освіту. Після школи працював водієм у місцевому фермерському господарстві в Березні.

У листопаді 2021 року його призвали на строкову військову службу. Після її завершення Руслан підписав контракт зі Збройними силами України, щоби й надалі захищати рідну землю. У лютому 2024 року він став контрактником.

У вересні цього року Руслан одружився. Разом із дружиною вони жили у місті Самбір Львівської області. Три місяці тому подружжя стало батьками – у них народилася донечка Ангеліна.

Солдат Руслан Корень служив навідником механізованого відділення у складі окремого стрілецького батальйону. 8 грудня 2024 року він героїчно загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.

Своєю смертю Руслан залишив молоду вдову, осиротілу доньку, матір, братів і сестер. Його рідні згадують Руслана як добру, чуйну та працьовиту людину. Мати називає його “золотим сином”.

Менська громада попрощалася з Воїном Русланом Коренем 15 грудня. Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, побратими, жителі громади, представники влади та місцевого самоврядування. Героя поховали у рідному селі Блистова на місцевому кладовищі.

БОЖОК АНДРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ народився 12 грудня 1983 року у м. Прилуки Чернігівської області. У трирічному віці втратив маму, яка померла. Хлопчика взяла на виховання бабуся, з нею він прожив усе дитинство у с. Гречкіно Кролевецького району. Після здобуття середньої освіти Андрій проходив строкову службу у м. Кам’янець-Подільський та Охтирка. Після демобілізації працював на Панютинському вагоноремонтному заводі (Харківська обл.), потім – на деревообробному підприємстві (м. Кролевець).

З Шосткинщиною доля звела Андрія кілька років тому, коли він оселився у с. Вороніж. За словами рідних, він був доброю, неконфліктною та працьовитою людиною. Завжди любив свою бабусю і турбувався про неї, допомагав друзям і колегам по роботі.

16 серпня 2024 року Андрій Миколайович став на захист України. На відміну від більшості українців, його не проводжала на фронт велика сім’я і не оберігала материнська молитва… Серед родичів залишилися лише дядько Сергій і 9-річна донечка Діана. Після проходження навчання у складі десантно-штурмових військ Андрій Миколайович приступив до виконання обов’язків стрільця аеромобільного батальйону.

Загинув 29 жовтня 2024 року під час мінометного обстрілу, вірний військовій присязі та українському народу…