Маловідома Чернігівщина: Богоявленська церква у Володьковій Дівиці
До сьогоднішнього дня залишається невідомий рік побудови цього храму, а також причина його закриття. Можливо, з часом будівля застаріла, або постраждала від частих на той час пожеж. Якби там не було, але церква припинила своє існування і стараннями настоятеля почалося збирання коштів на новий храм.
Церкву вирішили будувати на старому місці, на пагорбі, що височів на березі річки Новий Потік. У 1776 році, зусиллями священика Василя Падолки на добровільні внески прихожан і благодійників, засяяв над церквою золотий хрест, який було видно за багато верст від села.
Церкву збудували дерев’яну на кам’яному фундаменті хрестоподібну в плані з дзвіницею, міцну, холодну, з середини і зовні пофарбовану масляними фарбами. Престол у ній один в ім’я Богоявлення Господня (день пам’яті 19 січна). Утварі вдосталь. Свого часу при церкві служили священики Петро Падолка, Федор Павловський, Кіндрат Нарочницкій, Андрій Малютин, Амос Ячницький.
Чимало було і землі при цій церкві: 1006 квадратних сажнів під садибами, 6 десятин під сінокосом та 1782 квадратних сажні (частину яких займає болото) без цільового призначення. Значна частина землі пожертвувана у ХVІІІ столітті колишнім кліриком цієї церкви священиком Василієм Кожуховським на користь причету з тим, щоб його вічно поминали по християнському обряду.
1787 року розійшлася чутка селом, що їде до Криму Катерина ІІ і маршрут її пролягає через село. Не 24, як планувалось, а 28 січня 1787 року о третій годині після полудня імператорський поїзд в’їхав у Володькову Дівицю. Незважаючи на сімнадцятиградусний мороз дорогу наповнили жителі, а біля Богоявленської церкви з хрестами і хоругвами зустрічали селяни її імператорську величність. Серед зустрічаючих були: священики Падолки, Косинський, Павловський з родинами; ніжинські греки Желяза і Камбурлей із сім’ями; дворяни, козаки та піддані.
Милувався красою церкви і Тарас Шевченко, коли їхав на Борзнянщину в Оленівку боярувати на весіллі Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок. Під час перевезення тіла Тараса Шевченка на Україну похоронна процесія зупинялася біля Богоявленської церкви де відбулася панахида, прощання та проводи в останню путь Кобзаря.
Про цю подію, до 130-х роковин від дня перезахоронення на Чернечій горі в Каневі, біля лікарні, було встановлено пам’ятні скрижалі: «Цим шляхом у травні 1861 році жителі нашого села в глибокій скорботі проводили до місця останнього спочинку славетного сина України, великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка».
У 1867 році й при Богоявленській церкві почали вести літописання. В ньому висвітлювали всі радощі й печалі життя парафії, загальні відомості про храм, пастирська діяльність священика. Ведення літопису покладалася на всіх членів причету, але головним керманичем у цій справі залишався священик, без дозволу якого нічого не фіксувалося.
Парафіяльне попечительство при Богоявленській церкві було відкрите 25 жовтня 1872 року. Очільника обирали загальним зібранням прихожан із осіб, які користувалися загальною довірою. Першим головою попечительства став правлячий священик, а членами вибрали із козаків: Івана Власенка, Леонтія Драба, Фому Кожуховського, Нестора Крижалка, Степана Стецюка, Василя та Семена Крапив’янських; із селян власників: Петра Білика, Івана Бойка, Івана Будніка, Дем’яна Ляшка та дворянина Івана Желязу.
13 жовтня 1863 року в клір Богоявленської парафії села Володькова Дівиця переведений ієрей Лев Амосович Ячницький. Син священика, уродженець села Рудня Остерського повіту. У 1859 році закінчив Чернігівську духовну семінарію. Наступного року, 26 лютого високопреосвященішим Філаретом (Гумілевським) архієпископом Чернігівським і Ніжинським рукоположений у священики Хрестовоздвиженської церкви міста Ніжина. Був законовчителем у Ніжинському грецькому училищі, у Ніжинській міській недільній школі. Дванадцять років ніс послух благочинного третього округу Ніжинського повіту. Саме з цим священиком пов’язане будівництво нової кам’яної церкви у селі.
В основу задуму новобудови був покладений проект Миколаївської церкви міста Ічні, яка була збудована у 1879 році, а та, в свою чергу, будувалася за проектом Петропавлівської церкви Сокиринців Полтавської губернії. Цікаво, що при будівництві дзвіниці Миколаївської церкви за основу була взята дзвіниця Богоявленської церкви, яка була схожа на Велику лаврську дзвіницю. Проект кам’яної церкви із дзвіницею розглянуло і погодило будівельне відділення Чернігівського губернського правління 15 травня 1881 року, який підписали губернський інженер Д. Савицький та губернський архітектор А. Фессалоницький.
Першу цеглу в основу, здійснивши Чин на заснування храму, заклали 23 травня 1882 року. Вісім років будувалася нова цегляна церква і була закінчена в 1890 році. Для будівництва використовувалася цегла із місцевого цегляного заводу. Є перекази, що для розчину, яким скріплювали цеглини, використовували пташині яйця.
Побудований храм на добровільні пожертвування прихожан і благодійників, стараннями священика Льва Ячницького і приходського попечительства. У вівторок 7 жовтня 1890 року, в дев’ятнадцяту неділю після П’ятидесятниці, в день пам’яті мучеників Сергія і Вакха відбулось освячення новозбудованої церкви,
Храм за своїм зовнішнім виглядом відрізнявся від інших будівель. П’ятиглава церква за своєю формою являла ковчег, це означає, що церква, подібна до корабля, за образом Ноєва ковчега, веде нас по морю життя до тихої пристані у царстві Небесному. Церква була зведена у стилістиці історизму з деякими елементами бароко, п’ятибанна, з великою центральною банею (символізувала Ісуса Христа і чотирьох євангелістів) та триярусною при ній дзвіницею із п’ятьма дзвонами, увінчану двохметровим хрестом. Церква завширшки була 20 метрів, завдовжки - 36, заввишки до 25 метрів, товщина стін – півтора метри і відзначалася оригінальними пропорціями. Кожна з п’яти бань храму трималася наче на окремому корпусі, чотири бані зовнішні, п’ята середня, вища. Вівтарна стіна виступала абсидою, вікна заокруглені та довгі. У середині храм був просторий, інтер’єр теплої церкви дуже затишний, їй був характерний стриманий декор, чіткість і геометризм форм. Аскетично суворі стіни контрастували із золотим мереживом іконостасу. Храмовий комплекс обнесений довкола кам’яною огорожею.
Новозбудований храм мав тепер два престоли: середній – в ім’я Богоявлення Господня, а другий, боковий – в ім’я святителя Феодосія Чернігівського чудотворця (день пам’яті 18 лютого). По плану передбачався і третій приділ, але на момент освячення він не був повністю облаштований. У період з 1921 по 1926 рік парафії вдалося придбати третій престол та жертовник. Про це свідчить описи майна церкви зроблені безбожною владою, а от чи відбулось освячення третього приділу, пам'яті якої події чи святого було посвячено, нажаль не вдалося з’ясувати. Причет в ньому, передбачений по штату, складався із священика, диякона та псаломщика, на утримання яких із казни виділялося 249 рублів у рік.
У Богоявленській церкві знаходилася значна кількість богослужбового начиння, тільки ікон було 8 у стоячих кіото, 32 в рамках та 40 меншого розміру без рам. 12 хоругв: 6 металевих, 6 матерчаних, 5 великих хрестів виносних. 4 чаши (з них 3 срібні), 4 плащаниці, 4 напрестольних Євангелія (3 з них у срібному окладі), 2 жертовники, 2 престоли, 2 горних місця в кіото, 4 панікадила, 5 риз напрестольних, 12 риз священицьких, 5 стіхарів дияконських, 4 персидські килими, 45 лампад (12 з них срібні), підсвічників великих 14 та 10 менших. Все це майно було оцінене у 1221 рубель 60 копійок.
Вівтарну частину храму від основного відділяв двохярусний іконостас та два менших придільних іконостаси. У центральному іконостасі було троє врат. Найбільші, що посередині – царські. Царські врата прикрашало зображення Благовіщення Пресвятої Богородиці й чотирьох євангелістів – Матвія, Марка, Луки та Іоанна. Над царськими вратами містилася ікона із зображенням Таємної вечері. Справа від царських врат розташовувалася ікона Спасителя, зліва – Богоматері. Справа від ікони Спасителя розташовані південні врата, а зліва від ікони Богоматері – північні. Першою справа від південних врат була храмова ікона – Богоявлення Господня. Завершувався іконостас хрестом.
Голосним і злагодженим хором, який славився на всю округу, без участі якого не відбувалася жодна важлива подія у волості, управляв Антон Фомич Кольницький, який з 2 лютого 1887 року виконував обов’язки псаломщика при цій церкві. Не маючи власної сім’ї він всю душу вкладав у своє дітище – хор.
Храм також був осередком писемності та освіти в селі. При Богоявленській церкві діяло дві церковно-парафіальні школи: чоловіча (1892 року) та жіноча (1900 року), а от перша дерев’яна з двома кімнатами, з маленькими сіньми та коміркою парафіяльна школа була побудована в 1862 році на землі подарованій князем Голіциним. На 1903 рік в школах навчалося 128 хлопчиків та 42 дівчинки. Учителював у школі диякон Стефан Фомич Гоголевський, який за професіоналізм удостоєний срібної медалі «За усердие» на Олександрівській стрічці.
При церкві зберігалися метричні книги з 1779 року, сповідні розписи з 1803 року. Цей церковний ЗАГС зберігався до встановлення радянської влади. В церковній бібліотеці налічувалося 58 томів богослужбових книг. Серед стародруків можна виділити Мінею на серпень 1783 року та Загальну мінею 1757 року Московського видання, Мінею на грудень 1787 року видання Києво-Печерської лаври.
Прихожанами церкви у 1903 році являлися 2667 чоловіків та 2649 жінок. За парафією було закріплено чотири огороджених кладовища, які займають близько 3 десятин землі. Землю під одне із них подарував поручик Арендаренко.
Гірка доля більшості храмів періоду після 1917 року не оминула і Дівицю. Були вжиті всі заходи для припинення діяльності парафії. Громаду змусили підписати договір про оренду свого ж приміщення із забороною проводити будь-які ремонтні роботи. Була створена церковна рада, укладений статут, проведений опис майна, а 15 травня 1922 року відбулося вилученням церковних цінностей. Незважаючи на всі дії та бездіяння атеїстичної влади церковне життя не переривалося і станом на 13 червня 1924 року в церкві служили священики Павло Григорович Романовський та Стефан Самойлович Сидорець, а членами релігійної громади, яким виповнилося 18 роківбули 3802 особи.
У 30-х роках церква все ж була закрита, а приміщення використовувалося як склад місцевого колгоспу. Перед війною, шляхом омани, була зірвана окраса села – Богоявленська церква, уламками від якої вимостили дорогу Ніжин – Носівка, по якій з часом крокували окупаційні нацистські війська. Від храму залишилася одна дзвіниця, яка в роки Другої світової війни слугувала як дзот для німецьких кулеметів. У 50-х роках радянська влада розібрала і дзвіницю, а цеглу використали для будівництва будинку культури.
Сільчани швидко усвідомили втрату і по закінченню війни на центральному кладовищі звели дерев’яне приміщення, яке облаштували під церкву. Зусиллями священика Олексія Покиньбороди дана будова набуло виду повноправного храму, в якому в 1968 році було звершено таїнств вінчання більше ніж у всьому Ніжинському районі, а хрестити дітей привозили навіть із інших республік. 14 травня 1987 року до обласного уповноваженого у справах релігій товариша Полонського надійшов лист від майже 40 мешканців села Шлях Ілліча, де вони просили закріпити їхнє село за Богоявленською церквою. Звісно прохання було відхилене, але сама спроба багато про що говорила.
За часів незалежності храм отримав нове обличчя. Поряд була збудована трьохярусна дзвіниця, позолочені куполи та встановлено нові купольні хрести, зведений різьблений іконостас, оновилося внутрішнє і зовнішнє оздоблення храму. Господарською роботою керує протоієрей Михаїл Гладиш разом із сільською громадою.
8 серпня 2015 року, в день пам’яті преподобного Мойсея Угрина, Печерського, Архієпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней (Семко) освятив Богоявленську церкву після реконструкції. Три роки по тому, 8 серпня на місці старої кам’яної церкви був встановлений уклінний хрест.
Коментарі
Дописати коментар