Загиблі герої Чернігівщини: Бодько Максим. Цуда Дмитро. Корж Володимир

Бодько Максим Миколайович народився 3 грудня 1979 року в місті Актау (Казахстан). Згодом родина переїхала  на постійне проживання в село Сухополова Прилуцького району, де Максим і закінчив Сухополов’янську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Потім навчання у Прилуцькому СПТУ-34, де здобув спеціальність «каменяра». Працював різноробочим на заводі «Пластмас», на будівництві. 

26 грудня 2022-го був призваний Прилуцьким РТЦК та СП  до лав Збройних сил України. Проходив службу командиром танка. Захищав незалежність та територіальну цілісність України від російського агресора на Запорізькому напрямку (населені пункти: Оріхове, Роботине). У 2023-му був комісований за станом здоров’я, проходив лікування. 29 листопада 2024 року серце захисника зупинилося. Максиму назавжди буде 44 роки. 

4 листопада 2024 року поховали лейтенанта Дмитра Цуда. Чоловік народився 30 квітня 2003 року в Носівці.

Навчався в міській школі №4, потім у Носівській міській гімназії.

Далі продовжив навчання вже в Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна.

Після ліцею Дмитро продовжив навчання на факультеті підготовки спеціалістів Сил спеціальних операцій в Одеській військовій академії. В червні 2024 року він отримав диплом і звання лейтенанта.

До ЗСУ Дмитро долучився на початку повномасштабного вторгнення.

Дмитро був командиром, разом з побратимами він натрапив на ворожу засідку, прийняв бій та віддав наказ своїм побратимам відступити. Він зберіг їхні життя, заплативши своїм.

Загинув боєць 22 жовтня 2024 року.

Поховали Дмитра Цуда на кладовищі в селі Степові Хутори.

Корж Володимир Михайлович народився 14 червня 1976 року в селі Вертіївка у багатодітній сім`ї.

Закінчив Вертіївську середню школу у 1994 році був призваний на службу до армії, але через пів року комісований за станом здоров`я.  Працював  у колгоспі «Маяк». Пізніше – охоронником на одному з місцевих підприємств, додатково підробляв у авторемонтній бригаді.

Володимир був люблячим батьком і чоловіком, щирим і вірним товаришем, працьовитим, дбайливим господарем, непосидючим трударем. Все поспішав робити, і все в його виходило легко і вправно. Його любили всі, був завжди веселим, щирим. Поспішав  допомогти кожному, хто б не звернувся до нього.

Отримавши в жовтні 2024 року повістку, відразу поїхав до військомату, пройшов комісію. Незважаючи на те, що мав проблеми зі здоров`ям і був обмежено придатний, без вагань вступив до лав ЗСУ на початку листопада.  Та служба його тривала не довго – 29 листопада, 2024 року виконуючи військовий обов’язок Володимир загинув.