Загиблі герої Чернігівщини: Іванов Ігор. Розлач Олександр. Куценко Юрій

Ігор Іванов народився 2 грудня 1988 року у Прилуках. Навчався в середній школі №4. Після 9-го класу вступив до Прилуцького професійно-технічного училища, де здобув освіту за спеціальністю "Слюсар із ремонту автомобілів. Водій автотранспортних засобів категорії С".

У 2016 році заочно закінчив Прилуцький агротехнічних коледж. Працював будівельником на підприємствах міста та на приватному підприємстві "ТІМ". Планував переїхати на постійне місце проживання в селище Велика Димерка.

У 2023 році долучився до лав ЗСУ. Проходив службу в складі окремої десантно-штурмової бригади. Нагороджений орденами "За мужність" ІІІ та ІІ ступеню.

Загинув Ігор Іванов із позивним "Медоїд" 25 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання.

У нього залишилися дружина та дві доньки.

47-річний солдат Олександр Розлач загинув 22 жовтня 2022 року поблизу селища Дробишеве на Донеччині. Боєць підірвався на невідомому вибуховому пристрої під час супроводу машини підвозу боєприпасів.

Олександр народився в місті Остер Чернігівської області. Закінчив Остерський будівельний технікум за спеціальністю «Будівництво». Жив з родиною у Чернігові. Працював майстром з виготовлення каркасних споруд і тентів.

Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік приєднався до лав 26-ї артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича ЗСУ. Служив на посаді радіотелефоніста самохідного артилерійського взводу. Разом із побратимами виконував бойові завдання на передовій.

«Робота – це була його велика майстерня. Але і вдома в нього завжди щось було в процесі створення. Усе вдома зроблене його руками. Навіть на службі, на війні, він ремонтував, майстрував і робив все, щоб покращити умови, в яких вони з хлопцями перУ нь.ого були золоті руки. Він завжди отримував задоволення від того, що робиебували», – розповіла дружина загиблого Юлія.

Поховали захисника на Алеї Героїв кладовища «Яцево» у Чернігові.

Вдома на Олександра чекали дружина, син і донька

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Наказом командира військової частини А 3091 "За виявлені мужність і героїзм під час виконання бойових завдань військовослужбовцями, що загинули виборюючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" нагороджений орденом  “Хрест Героя” та пам’ятним знаком  “26 Артилерійська бригада” (посмертно).

10 липня 2025 року Менська громада провела в останню земну дорогу загиблого Воїна Юрія Куценка. Попрощатися з ним прийшли рідні, близькі, побратими, представники влади та місцевого самоврядування.

Юрій Вікторович Куценко народився 7 вересня 1992 року. Раннє дитинство провів у Мені, а до школи пішов у селі Стольне, де жив із дідусем і бабусею. Саме дід став його найближчим наставником, навчив його багатьом життєвим речам і прищепив любов до праці, відповідальності та поваги до знань.

У Стольненській школі вчителі згадують Юрія як дуже розумного, здібного й начитаного хлопця. Особливо його захоплювала історія. Цікавився нумізматикою, багато читав на цю тему, зібрав велику колекцію старовинних монет, яку навіть представили на шкільній виставці в рамках тижня історії. Протягом нетривалого періоду Юрій навчався у Менській школі імені Шевченка, після чого родина повернула його до звичного середовища в Стольному.

Після здобуття повної загальної середньої освіти Юрій вступив до Чернігівського юридичного коледжу, де отримав фах юриста. Продовжив вивчати право у Києві — в Інституті права Київського національного університету.

Деякий час працював у Києві, Харкові, але згодом повернувся в Стольне доглядати за дідусем. Працював у селі Городище на СТОВ «ОЛСТАС – льон». 

01 травня 2023 року Юрія було призвано до лав Збройних Сил України по мобілізації. Служив на передовій, потім проходив лікування в госпіталі. Після реабілітації продовжив службу ближче до місця проживання, але у травні 2024 року його вдруге мобілізували на фронт. Про це розповіла мама Юрія, Олександра Максимець.

Солдат Юрій Куценко обіймав посаду водія кулеметного взводу роти вогневої підтримки 151-ї окремої механізованої бригади. Героїчно загинув 23 липня 2024 року в районі населеного пункту Вовче на Донеччині під час виконання бойового завдання — оборони країни від російської збройної агресії.

Майже рік вважався зниклим безвісти. Смерть Воїна підтверджено за результатами експертизи, проведеної після обміну тілами 13 червня 2025 року, коли в Україну повернули 1200 загиблих.

Юрій був доброзичливим, чуйним юнаком, який прагнув жити, працювати, розвиватися й допомагати тим, хто потребував його підтримки. В "Олстас - льон" так відгукуються про нього: "Юрій був робітником СТОВ «ОЛСТАС - льон» — працьовитим, сумлінним і щирим. Усе, за що брався, робив з відповідальністю та гідністю. Його поважали за доброту, спокійний характер і готовність завжди прийти на допомогу. Коли почалася повномасштабна війна, Юрій не залишився осторонь. Він став до лав захисників, боронячи Україну від ворога. Його мужність, рішучість і самопожертва — це приклад справжнього громадянина та воїна. Пам’ять про Юрія назавжди залишиться в серцях усіх, хто мав честь працювати й жити поруч із ним".

23 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Вовче, що на Донеччині, воїн загинув, захищаючи суверенітет і незалежність України.

За побажанням мами, Юрія Куценка поховали на кладовищі у селі Семенівка, де покоїться прах його бабусі.