Загиблі герої Чернігівщини: Головач Олександр. Білоус Юрій. Никитенко Максим

22 березня 1970 року в селищі Парафіївка на Чернігівщині народився Головач Олександр Миколайович — чоловік із великим серцем, щирою душею і незламним характером. Все своє життя він присвятив праці, родині та служінню рідній Україні.

Ще в юності Олександр проявив рішучість і відповідальність: після закінчення середньої школи в 1985 році вступив до Чернігівського СПТУ №5, де здобув фах ремонтника-оглядача вагонів залізниці. У 1988–1990 роках проходив строкову службу в лавах армії, гідно виконавши свій обов’язок.

У 1991 році Олександр створив власну родину. Разом із дружиною виховали двох синів, проживали в селищі Михайло-Коцюбинське. Працьовитий та сумлінний, він трудився у будівельній галузі, а також працював на Чорнобильській АЕС — місці, що потребувало особливої відваги та витривалості.

Коли в 2024 році Україна знову опинилася в скрутному становищі, Олександр не залишився осторонь. Добровольцем пішов на фронт, захищаючи Батьківщину у найгарячішій точці — на Донеччині, в районі Бахмута, поблизу Кліщіївки. Сержант, старший стрілець-оператор механізованого відділення військової частини А 4718, він мужньо виконував бойові завдання, залишаючись вірним військовій присязі та українському народові.

21 травня 2024 року Олександр Головач героїчно загинув у бою, залишивши по собі глибокий слід у серцях побратимів, рідних і всіх, хто його знав. Його поховали на рідній землі — в селищі Михайло-Коцюбинське, де й досі відчувається його присутність у пам’яті близьких.

Юрій Білоус народився в Коропі 22 серпня 1981 року. Закінчив Коропську школу. Здобув три вищі освіти. Трудився на різних роботах, пов’язаних із автотранспортом і технологіями. Любив рибалити, був активним і доброзичливим, щедрим, світлим і веселим, справжнім життєлюбом.

24 лютого 2022-го Юрій Білоус добровольцем став на оборону Чернігова. Пройшов найгарячіші точки: Бахмут, Покровськ, Куп’янськ.

Служив старшим лейтенантом стрілецької роти.

"На полі бою проявляв справжню мужність, відвагу, відповідальність, незламну людяність. Він ішов на завдання навіть тоді, коли інші вагалися. Витягував з-під обстрілів тіла полеглих побратимів, не залишав нікого. Справжній воїн, Людина з великої літери.

Юрій Білоус любив життя і хотів жити далі. Тримався за нього до останньої хвилини, до останнього подиху. Боровся за кожен день. 

18 липня 2025 року після поранень та хвороби Юрій Білоус помер.

Висловлюємо щирі співчуття рідним людям Героя – батькам Миколі Петровичу і Галині Михайлівні, дружині Ірині Олександрівні, донечкам, сестрі, всім близьким, друзям і побратимам", - висловлують співчуття у громаді. 

Прощання із захисником відбулося в Чернігові.

Максим Никитенко народився 25 березня 1982 року у місті Сновськ. Навчався у Сновських школах №1 та №3, а у 2000 році завершив навчання у Сновському ПТУ №7, отримавши спеціальність столяра-тесляра. 1 листопада 2000 року його призвали на строкову військову службу.

Після служби займався підприємництвом у Сновську, а пізніше працював на «Укрзалізниці» у Києві. Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, 7 жовтня 2022 року , Максима мобілізували до Збройних Сил України.

Від початку проходження служби став у стрій до військової частини А4044 на посаду радіотелефоніста 1-ї ОБрСпП ім. Івана Богуна та брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення й інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України в Харківській і Донецькій областях. Від 11.12.2023 року був переведений до в/ч А4053, згідно з наказом командувача Сухопутних військ ЗСУ на посаду стрільця-зенітника 1-го зенітного ракетного взводу ЗРАБатр, де до дати загибелі проходив службу та брав участь у боях за Україну в Донецькій і Харківській областях, відповідно до бойових розпоряджень.

З 25 червня 2025 року захисник вважався зниклим безвісти. Згодом прийшло підтвердження, що Максим загинув 25 червня 2025 року.