Загиблі герої Чернігівщини: Черниш Олег. База Дмитро. Дмитренко Олександр

Олег Черниш народився 31 грудня 1979 року в місті Єланець, що на Миколаївщині. У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав до Кропивницького, де навчався в місцевому ліцеї. Закінчив шкільну освіту в Компаніївському районі Кіровоградської області.

Після школи проходив строкову службу в лавах Збройних Сил України.

У 2003 році разом із родиною переїхав до села Богданівка Прилуцького району, де працював у ТОВ "Богданівське". У 2004 році одружився, у 2005 році народився син Дмитро.

У 2008 році батьки Олега переїхали до села Голубівка, а Олег — до міста Прилуки, де продовжив трудову діяльність водія.

У 2016 році Олег став до лав добровольців. Воював у зоні проведення АТО.

Після початку повномасштабного вторгнення знову став на захист рідної землі. Був командиром 1-го піхотного відділення 2-го взводу 3-ї піхотної роти військової частини. За свою службу неодноразово отримав відзнаки.

Загинув Олег Черниш 4 квітня 2024 року біля населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області.

Поховали воїна в селі Голубівка Ладанської громади.

Дмитро Олексійович База народився 12 березня 2001 року в Понорниці. Тут, у рідному селищі, минуло його дитинство й юність, тут він мріяв та будував плани на життя. Закінчив хлопець Понорницьку ЗОШ І-ІІІ ступенів, після чого продовжив навчання у Козелецькому фаховому коледжі ветеринарної медицини.

Коли росія принесла війну на нашу землю, Дмитро не вагаючись обрав шлях воїна – 25 липня 2023 року він добровільно став до лав Національної гвардії України. Службу ніс у Зенітному ракетно-артилерійському дивізіоні «Рубіж». Мав звання старшого солдата.

На жаль, 6 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сіверському напрямку Дмитро База отримав численні поранення внаслідок ворожого обстрілу. У важкому стані він був госпіталізований до лікарні. Медики боролися за його життя у Слов’янську, Дніпрі та Києві. Та попри всі зусилля лікарів, 15 липня у столичному госпіталі серце Дмитра перестало битися. Йому було всього 24 роки.

Молодий хлопець, який міг би будувати власне майбутнє, створювати сім’ю, ростити дітей – натомість віддав найдорожче, що мав, – своє життя за нашу свободу.

У загиблого захисника залишилися мати та вітчим, для яких він завжди буде світлим спогадом і гордістю.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким Дмитра. Низько схиляємо голови у скорботі. Ніколи не забудемо, якою ціною виборюється мир та незалежність України.

Поховали Героя у місті Козелець, де нині проживає його родина.

Олександр Дмитренко народився 31 серпня 1978 року в селі Прачі. Після закінчення школи у 1995 році здобув професію водія в школі ДОСААФ. Строкову службу проходив у десантних військах у Миколаєві, що свідчить про його ранню готовність до служіння Батьківщині.
Його життя було присвячене захисту правопорядку та безпеки України. З 1996 року Олександр працював дільничним у Києві, де дослужився до звання капітана, звільнившись у 2016 році. Згодом він продовжив трудову діяльність у Службі безпеки України. Перед початком повномасштабного вторгнення працював водієм таксі у Києві, проте мирна професія не зупинила його, коли країна опинилася в небезпеці.
6 березня 2022 року, на початку повномасштабної війни, Олександр Дмитренко добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він обійняв посаду солдата-водія і брав участь у звільненні села Нові Петрівці на Київщині. Його бойовий шлях проліг через гарячі точки: Запорізьку область, Сєвєродонецьк, де протягом трьох місяців служив кулеметником 134-ї бригади ЗСУ, та Лисичанськ. Саме там, у жорстоких боях, Олександр отримав важке поранення та контузію.
Після тривалого лікування, незважаючи на отримані травми, Олександр продовжив службу, працюючи на ППО. З жовтня 2023 року він перебував у Краматорську, звідки вирушив на своє останнє завдання. Він загинув 15 листопада 2023 року на Донеччині.
Побратими Олександра захоплювались його людяністю. Вони згадують його як людину, готову без вагань допомогти, нічого не очікуючи взамін. Він був справжнім прикладом самовідданості та безкорисливості.
У Героя залишилися батьки, дружина, донька та сестра. Його подвиг назавжди залишиться в наших серцях і стане прикладом мужності та жертовності для майбутніх поколінь.