Загиблі герої Чернігівщини: Гирич Віталій. Кривонос Станіслав. Лупікс Яніс

23 червня 1978 року в місті Корюківці Чернігівської області народився Віталій Анатолійович Гирич.

До 1992 року навчався в Корюківській ЗОШ № 2. У 1995 році закінчив Корюківську ЗОШ І-ІІІ ст. № 3.

У 1996 році був призваний до лав Збройних сил України, перебував на службі в м. Миколаєві, 40-а аеромобільна бригада (десантні війська).

Після служби повернувся до рідного міста, де й проживав останнім часом. Працював різноробочим. Деякий час – на підприємстві ПАТ «Слов’янські шпалери – КФТП», потім – верстатником (розпилювач деревини) в ТОВ «Ванесса» (м. Корюківка).

Мобілізований до війська 28 квітня 2014 року. Проходив військову службу в 13-му батальйоні територіальної оборони «Чернігів-1».

Загинув унаслідок осколкового смертельного поранення після обстрілу в селищі Луганському Бахмутського (Артемівського) району Донецької області 14 лютого 2015 року.

Похований 18 лютого 2015 року на місцевому кладовищі міста Корюківки (село Трудовик Корюківського району).

Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У пам’ять про Віталія Гирича в серпні 2016 року на будівлі Корюківської гімназії та в Парку пам’яті в Корюківці встановлені меморіальні дошки.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 6, ряд 7, місце 19

27 червня 1979 року в селі Івангороді Ічнянського району Чернігівської області народився Станіслав Григорович Кривонос.

Сьогодні 27 червня 2023 року йому б виповнилось 44 роки, але він загинув на Донетчині.

Строкову службу юнак проходив у столиці України Києві в танкових військах. Після служби Станіслав повернувся в рідне село і продовжив працювати на тракторі.

У 2003 році Станіслав одружився. Невдовзі в нього народилася донька Олександра, яка була йому найбільшою радістю та втіхою.

У березні 2014 року Станіслава мобілізували до ЗСУ, він служив у 1-й танковій бригаді.

На початку жовтня 2014 року Станіслав вирушив на підмогу «кіборгам» під Донецький аеропорт. Лише дві доби воював він у селищі Пісках. Загинув 4 жовтня 2014 року в танковому бою з російськими танками поблизу Донецького аеропорту. Екіпаж Станіслава Кривоноса прикривав відхід наших двох танків. Танк загорівся від прямого потрапляння снаряда.

Поховали Станіслава як тимчасово невідомого солдата на кладовищі в м. Дніпрі. Довгий час мати не знала про загибель сина, тому що похоронки ніхто не приносив. Тільки після аналізу ДНК, який переробляли двічі, зрозуміли і мати, і родичі, що це дійсно Станіслав.

Перепоховали Станіслава на рідній землі 16 січня 2015 року. Невдовзі на кошти місцевого мецената був споруджений меморіал на могилі героя.

24 серпня 2015 року за сприяння депутата обласної ради Віктора Кияновського в місцевій школі відкрита меморіальна дошка Кривоносові С. Г.

Станіслав Кривонос Указом Президента України № 270-2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 1, місце 37.

Меморіальний знак на території ППД бригади в Гончарівському.

27 червня 1971 року в селі Сувиді Вишгородського району Київської області народився Яніс Модрісович Лупікс.

Сьогодні 27 червня 2023 року йому б виповнилось 52 роки, але він загинув на Донетчині.

Після закінчення в 1986 році Сувидівської неповної середньої школи був призваний до лав Радянської армії.

Від 1992 року працював на гірничих підприємствах Краснодарського краю (РФ), у рідному селі, пекарем у Києві. Разом із сім’єю проживав в селі Ніжинському (Григоро-Іванівка) Ніжинського району Чернігівської області.

Був мобілізований Воював у складі зведеної групи 169-го Навчального центру

Сухопутних військ (смт Десна).

Загинув 17 листопада 2014 року під час поїздки за загиблими військовослужбовцями в районі міста Дебальцевого Донецької області. Автомобіль, у якому перебував Яніс Лупікс, підірвався на протитанковому радіокерованому фугасі.

Похований 20 листопада 2014 року в селі Ніжинському (Григоро-Іванівка) Ніжинського району Чернігівської області.

Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У пам’ять про Яніса Лупікса в березні 2016 року на будинку, де мешкає його родина, у селі Ніжинському встановлена меморіальна дошка.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 4, місце 7.