Мистецька Чернігівщина: Василь Лопата

28 квітня 1941 року у с. Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині народився Василь Лопата, чиї твори ми усі шануємо, адже Василь Лопата – батько української гривні. Він виконав оформлення українських гривень: портрети, пейзажі, орнаменти (1991), а також оформлення: дипломатичного паспорта (1991), українського паспорта (1993).

Батько Іван Миколайович Лопата був директором будинку культури. Талановитий самородок не мав спеціальної освіти, але він ставив спектаклі, грав головні ролі, співав, писав декорації. Війна, Василевого батька мобілізували на фронт. Він загинув у віці 33 років у Сталінграді 1942-го. Пізніше Василь писав: «Батько… Його відсутність вплинула на формування мого характеру, особистості чи не більше, ніж реальні обставини. Тато… Я ні до кого в своєму житті не звертався з цим простим і таким необхідним словом. А мені так хотілося, так цього бракувало!.. Звідти, з мого пораненого дитинства, пішла тріщина через усе моє життя.»
Мати, Ганна Антонівна Лопата (Кучерина) — рабиня колгоспу лишилася з свекрухою та синами: шестирічним Андрійком і немовлям Василем. Вдівство, виснажлива робота зробили її суворою, неговіркою. «Мамо, мамо! Я нічим не віддячив вам за ваш подвиг жити… Ваша покалічена доля мучить мене як докір за всі радощі, що дісталися мені…»
Добра, мудра бабуся, батькова мати, Наталя Остапівна Лопата навчала онуків.

У книжці «Десь на дні мого серця» В.І. Лопата писав: «Я вийшов з дитинства. І як художник лишився дитиною, бо в цьому головна умова і запорука творчості. Як дитя, треба бути відкритим до всього нового, зберегти інтерес і цікавість до світу, безпосередність і свіжість почуттів, чистоту і неупередженість сприймання…». Які там олівці чи фарби? Малював на піску паличкою, чи на стіні вуглиною… «Вперше, пригадується мені, я відчув себе «художником» десь п’яти-семи років. Удома нікого. Я сам. Мама напередодні Великодня побілила хату — комин наче ватман. Я знайшов вуглину на припічку й давай відтворювати найулюбленіші образи — коней. Доки бабуся, мама і старший брат повернулися із церкви, я закінчив свою «картину» й похвалився їм, що мною намальовано»,

Мати чомусь не зрозуміла самодіяльності малого, покарала художника.
У школі Василько — відмінник, вдома — помічник. Після семирічки за волею рідного дядька (материного брата) вступив до Майнівського зоотехнічного технікуму неподалік від дому. Чотири роки було вбито на отримання “червоного диплому” і спеціальності молодшого зоотехніка. Втім Лопата не гаяв часу – готувався до іспитів у Київське училище декоративного й ужиткового мистецтва. Вступив, але не надовго: у 1961 р Василя призвали на службу в армію. Служив у піхотних військах і завершив службу у званні єфрейтора. Товариші охоче позували йому, і Лопата наважився поступати одразу до Київського державного художнього інституту, куди і був зарахований у 1964 році. Учився у професора В.І.Касіяна. 1970 року закінчив Київський державний художній інститут. Працював (1970-1972) у творчій майстерні при Академії Мистецтв (педагог М.Дерегус). Ілюстрував книгу брата Андрія «Кара Перуна».
Одружився Василь з Регіною, викладачем фортепіано. Знайшлася їм геніальна донечка Олечка (1972), яка з чотирьох років відвідувала мистецькі школи в Україні, у п’ятирічному віці перемогла у художньому конкурсі в Празі. З 11 до 18 років відвідувала Республіканську художню школу в Києві. Навчалася в Київській академії мистецтв за фахом ілюстратор книжок, продовжила навчання в США, в Academy of Art College і Platt College у Сан Франциско. З 1994 живе і працює в Каліфорнії (США). Там вийшла заміж, народила сина Ніко Деніела Лопата-Ебру.
Василь Лопата з дружиною багато подорожували: Польща, Югославія, Індія, Італія, Франція, Канада, США, Іспанія. Кілька разів були в Італії, там 47-річна Регіна прийняла хрещення і подружжя після 25 років шлюбу – вінчалося. Мав художник три зустрічі з Папою Іоанном Павлом ІІ, чий портрет В. Лопата виконав і особисто вручив Святішому отцю.
Серед головних робіт Василя Лопати:
«Українські народні казки» (1982),
«Слово о полку Ігоревім» (1986),

«Про славне військо запорізьке низове» А.Кащенка (1989),
«Кобзар» Т.Шевченка (1992),
«Страшна помста» М.Гоголя (1994),
«Тарас Бульба» М.Гоголя (1999),
«Маруся Чурай» Ліни Костенко (2000).
Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1993).
Пам’ятаєте, з 1990 року на території УРСР одночасно з рублями користувалися відрізними купонами, згодом новими купонами? Указом президента України Л. Кучми від 25 серпня 1996 року була запроваджена гривня. Указ мав назву «Про грошову реформу на Україні». А перша партія грошових купюр була надрукована в Канаді. Обмін карбованців на гривні розпочався 2 вересня 1996 року.

Загальну концепцію банкноти, гаму й образ розробив Борис Максимов. Василь Лопата був співавтором ескізів гривні і з фотографій історичних людей виконав портрети, які потім були використані на купюрах першого зразка. Також художник Василь Лопата готував пейзажі, орнаменти, які можна побачити на реверсі банкноти. Гроші – це символ держави, тому аверс і реверс банкноти мають бути співзвучні історично, нести певне політичне навантаження. Наприклад, 1 гривня:

молодий, сильний князь-державник на аверсі;

Севастополь, у якому Володимир хрестився і вінчався з сестрою візантійських імператорів, – на реверсі. Все це було тоді, коли слова «Москва» не існувало, тому українська влада прогнулася перед сусідом – і замінила купюру. На аверсі поселився бородатий дядько-русич, хоч Михайло Брайчевський вказував, що в Римі, в храмі Святого Петра рівноапостольний князь Володимир Великий зображений тільки з вусами.

Василь Лопата – художник-патріот був дуже ображений, що 2004 р. написані портрети князів змінили. Нові портрети князів він називав «опричниками московського царя». А на реверсі замість змістовного ємкого зображення Херсонесу поселилася композиція з сірників, яку аліки називають «дрова», «дравішкі».
200 гривень. Аристократка, дочка генерала, правнука герцога, яка мала 14 робочих мов Леся Українка. На реверсі – головна брама Луцької вежі, де відбувся І з’їзд монархів Європи у ХІV ст., на якому був володар Герцеговини – Стефан Косач – Лесин прапрадід.
В. Лопата оформив український та дипломатичний паспорти в 1991—1993 рр.
З 1994 року громадянин України живе в США, творить, бореться з астмою, виховує онука.
Отже, з Днем народження, пане Василю! Многая літа!
Твори В.Лопати зберігаються у Національному Художньому музеї в Києві, художніх музеях Чернігова, Полтави, Дніпропетровська, Сум, а також у Бібліотеці Конгресу США у Вашингтоні, в Українському Музеї в Нью-Йорку, у Музеї Стенфордської єпархії УГКЦ у США, Музеї при Українському Католицькому Університеті в Римі.

Василь Лопата – почесний громадянин міст Вінніпега і Брандона (Канада).