Загиблі герої Чернігівщини: Іщенко Андрій. Герасименко Юрій. Вітер Ростислав

25 січня 2023 року виповнилося би 44 роки Андрію Васильовичу Іщенку - учаснику АТО на сході України.

Він народився у 1979 році в м. Чернігові. Закінчив загальноосвітню школу № 29, у 2000 році – Чернігівське вище професійне училище № 15 за спеціальністю "верстатник широкого профілю".

Згодом Андрій вступив до Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка, опановував спеціальність "вчитель інформатики", проте змушений був перервати навчання. Працював менеджером на приватних підприємствах.

З липня 2014 року – у правоохоронних органах. Рядовий, міліціонер 1-ї роти батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Чернігів" ГУ МВС України в Чернігівській області.

Восени 2014 року А. В. Іщенко виконував бойові завдання на території Луганської області.

16 листопада 2014 року автомобіль МВС батальйону «Чернігів» та блокпост ЗСУ в районі автостанції смт Станиця Луганська були обстріляні з автоматичної зброї та гранатометів озброєними бойовиками, що переправилися через річку Сіверський Донець.

У бою з терористами загинув Андрій та його бойові товариші – молодший сержант міліції Віктор Запека та старший сержант міліції Олександр Найдьон.

Указом Президента України П. Порошенка № 942/2014 від 19 грудня 2014 року "за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, зразкове виконання службового обов'язку та з нагоди Дня міліції" Андрій Васильович Іщенко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У пам'ять про А. Іщенка встановлені меморіальні дошки на будівлі загальноосвітньої школи № 29 м. Чернігова, у Станиці Луганській. Його портрет розміщено на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну". у Києві: секція 5, ряд 4, місце 4. Рішенням міської ради м. Чернігова А. В. Іщенку присвоєно почесне звання "Захисник України – Герой Чернігова" (посмертно).

У 2015 році мати Андрія Іщенка передала до Військово-історичного музею матеріали сина – фотографії та документи. До 2022 року вони експонувалися на виставці "На наших плечах Україна", присвяченій участі наших земляків в АТО на сході України. Зараз ці матеріали зберігаються у фондах музею.

Герасименко Юрій Михайлович. Народився 02 вересня 1971 року у селищі Куликівка Чернігівський району. У 1988 році закінчив Куликівську загальноосвітній школі. У 1990 році закінчив Куликівський професійний аграрний ліцей. Здобув фах слюсаря-газозварювальника.

Працював будівельником. Був хорошим спеціалістом, вмів робити усе: від закладання фундаменту до покриття дахом, а також зовнішні і внутрішні роботи у приміщеннях.

На другий день повномасштабної війни Юрій пішов до військкомату. 1 березня йому зателефонували зі словами, що має 30 хвилин на збори. З того дня чоловік служив водієм-радіотелефоністом 1-ї стрілецької роти військової частини А7105 Збройних сил України. Брав участь в обороні рідної Чернігівської області.

Молодший сержант 21-го окремого стрілецького батальйону, водій–радіотелефоніст стрілецького відділення Герасименко Юрій Михайлович загинув 23 березня 2022 року в місті Чернігів Чернігівської області. Не дочекалися з війни свого захисника мама, сестра, дружина і донька.

Похований 12 квітня 2022 року в селищі Куликівка.

Указом Президента України нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17 листопада 2023 року № 746 нагороджений медаллю «За оборону Чернігова» (посмертно).   

Старший сержант Вітер Ростислав Анатолійович народився 8 вересня 1997 року в Куликівці. У 2015 році закінчив місцеву школу, після чого вступив до Чернігівського політехнічного університету, де навчався за спеціальністю «економічна кібернетика». У 2019 році вирішив пов’язати своє життя з військовою справою, а вже у 2020 році підписав контракт та долучився до одного з підрозділів Державної прикордонної служби України.

24 лютого 2022 року він у складі відділу прикордонної служби «Сартана» одними із перших зустрів ворога, адже підрозділ знаходився на лінії розмежування. Після відчайдушних спроб зупинити наступ переважаючих сил противника, підрозділ в якому проходив службу Ростислав був переданий в оперативне підпорядкування 12 бригади оперативного призначення Національної гвардії України для виконання бойових завдань у секторі «С» (оборона м. Маріуполь). Перебуваючи під інтенсивними обстрілами з артилерії та мінометів різного калібру військовослужбовець, в складі зведеної групи 1 прикордонного загону, мужньо та героїчно стримував наступ переважаючих сил військ. Неодноразово ризикуючи життям головний сержант Вітер Ростислав сумлінно виконував всі поставленні завдання. Армія російської федерації застосовувала все наявне озброєння та безперервно обстрілювала місто.

У березні 2022 року захисники Маріуполя опинилися в оточенні, в умовах повної блокади, без будь-якої підтримки та матеріального забезпечення прикордонники пліч-о-пліч стримували атаки окупантів та завдавали їм безповоротних втрат.

Зі слів військовослужбовців, які перебували в складі групи разом з Ростиславом, під час виконання бойових завдань по вул. Торгова, військовослужбовець отримав смертельне поранення. 28 лютого 2023 року тіло головного сержанта Ростислава Вітра ідентифіковано за результатом ДНК-експертизи. 3 березня 2023 року проведено військово-поховальний ритуал та віддання останньої шани воїну-прикордоннику.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі головного сержанта Вітер Ростислава Анатолійовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).