Зробити неможливе: мініпекарня "Наш пекар" у Новгороді-Сіверському

"У місті паніка, хто шукає бомбосховище, хто авто, щоб виїхати, а ми йдемо пекти хліб", – згадує початок повномасштабного вторгнення керівниця мініпекарні "Наш пекар" у Новгороді-Сіверському Ірина Тригуб. Ця пекарня єдина в місті. До вторгнення росіян на Чернігівщину на підприємстві випікали булочки. Після 24 лютого, коли місто виявилось відрізаним ворогом, підприємству довелось швидко перекваліфіковуватись на випічку хліба. Як це було — далі в матеріалі Тетяни Лось.

За день в пекарні випікають до трьохсот хлібин житньо-пшеничного хліба, зробленого на заквасці.

Хліб на заквасці та й взагалі хліб рік тому, коли росіяни зайшли на Чернігівщину, у Новгороді-Сіверському випікали лише тут. Іншої пекарні в місті нема.

"24 лютого ми всі прокинулись. Почали телефонувати родичі: «Почалась війна, що у вас там відбувається, ви на прикордонні». Почали передзвонювати один одному у колективі: що робити. Вирішено було, що підприємство не зупиняється. Виходимо всі по графіку. У людей паніка: хто шукає авто для евакуації, хто – бомбосховище, а ми – йдемо пекти хліб", — згадує Ірина Тригуб.

 До 24 лютого минулого року пекарня спеціалізувалась на здобі: булочках, плюшках, круасанах тощо. Буханців чорного хліба випікали до п’ятдесяти штук. Довелось пекарям міняти асортимент.

"Хліб розібрали одразу ввесь. Нашого борошна і наших запасів вистачило ну буквально, мабуть, дні на три-чотири", — розповіла Ірина Тригуб.

Пекарка Валентина Жорова, згадує, як тоді все відбувалось.

"Людей було дуже багато. Стояли від порога до самого прилавка – купували хліб. Ми розуміли, що залишитись людям без хліба – це… Головне продовольство. З 6-ї ранку і десь до 17-18-ї вечора ми тут були".

Технологиня Тетяна Гола, каже, що на закваску перейшли через нестачу дріжджів.

"Так, як підприємство маленьке, у нас запас дріжджів був на тиждень-півтора. Оскільки до війни ми експериментували з закваскою, вирішили її вирощувати для виробництва житньо-пшеничного хліба".

Жителі міста також приходили за закваскою, щоб вдома випікати хліб. Дріжджів у місті не було де купити.

"До нас приходили, просили дріжджі, але через те, що дріжджі закінчувалися, ми пропонували їм: можете спробувати на заквасці. Я розказувала, як приготувати на заквасці хліб".

З борошном для пекарні допомагали тоді місцеві підприємці, розповідає Ірина Тригуб.

"Привозили сюди безкоштовно. Борошно, звісно, було не вилежане, сире, але ось яка є. Також нам допомагали місцеві підприємства. .. Хто мішок, хто кілька мішків. Ми, своєю чергою, завдяки цьому могли допомагати місцевому населенню .. Взяли на піклування дві багатодітні родини. .. Раз на тиждень вони приходили, свіжий хліб брали".

На добу тут випікали понад тисячу хлібин та багетів.

"Піч у нас не виключалась до 16, до 17 годин вечора. У другу зміну залишались. Тобто, комендантська година – а ми випікаємо, тому що завтра потрібен хліб".

У той березень довелось залучити старі печі. Зараз вони стоять на складі.

"Зараз вони не використовуються. А тоді іншого виходу не було – ми використовували старі ці печі. У тій печі, звісно, за смаковими якостями він не гірший був, але на вигляд він десь підгорів – піч стара, десь приплесканий. Розбирали все одно. Ну а їсти хочеться. Заробити на хлібі у нас не було мети, просто допомогти населенню і вижити самим якось".

 Як тільки окупанти залишили Чернігівщину, на прикордоння знову змогли доправляти борошно і дріжджі, тут відновили випічку здоби. А хліб на заквасці став тепер їхньою візитівкою.