Освітяни Чернігівщини: Григорій Ващенко

Ващенко Григорій Григорович (псевд. – Г. Васьківський, Г. Ващенко-Захарченко) - український педагог, вчений, громадський діяч.

Народився 23 квітня 1878 року у с. Богданівка Полтавської губернії (нині Прилуцького району Чернігівської області) в родині дрібномаєтного дворянина. Здобувати освіту почав у 10-ти річному віці в Роменському духовному училищі, а потім - у Полтавській духовній семінарії.

У 1899 році Григорій Ващенко вступає до Московської духовної академії. Процес навчання він вдало поєднує з участю в роботі українського гуртка та написанням літературних творів. Закінчивши Полтавську духовну семінарію (1898), Московську духовну академію (1903), але на священика не висвячується, а присвячує своє життя педагогічній діяльності. З 1903 року він працює у Полтавській єпархіальній жіночій школі, потім у духовній школі м. Кутаїсі. Після революції 1905 року Григорій Ващенко знову у Полтаві: викладає історію у комерційній школі. А вже через деякий час був вимушений виїхати до м. Тихвин через бажання протистояти самодержавству. У 1911 році йому припадає можливість повернутися до України й навчати дітей у середніх школах м. Тульчин та м. Ромни.

По завершенні Лютневої революції в Росії та у роки Українських визвольних змагань Григорій Ващенко стає організатором учительських курсів та шкіл. У 1918 році Григорій Григорович здобуває посаду доцента психології у Полтавському педагогічному університеті, де і викладає протягом року до арешту денікінцями. Після звільнення вчителює у с. Білики на Полтавщині.

У 1927 році Григорію Григоровичу знову доводиться тікати від партійно-комсомольських органів: він переїздить до Полтави і стає професором і керівником кафедри педагогіки Полтавського педагогічного інституту, завідує аспірантурою при кафедрі педагогіки. У цей час видає підручник з дидактики «Загальні методи навчання».

Вже у 1928 році у журналі «Шлях освіти» (1928, №11) Г. Ващенко публікує свою статтю «Наслідки математичних тестів Вуді, переведених в школах Полтавської округи».

З початку 30-х років починається критика його праць радянською владою, 1933 року його позбавляють звання професора і щоб уникнути арешту йому доводиться виїжджати до Сталінграду де він стає професором і завідувачем кафедри педагогіки місцевого педінституту. Напередодні війни повертається до Полтавського педінституту, відновлює аспірантську групу.

У 1945 році Г. Ващенко залишає Україну. Його подальша педагогічна діяльність пов’язана з Українським вільним університетом (Мюнхен). Водночас йому вдається співпрацювати з спілкою української молоді за кордоном, згодом стає першим почесним членом цієї організації. У 1946 році дістав посаду професора педагогіки і психології у Богословській академії, а в 1950 році був обраний її ректором. Також в еміграційний період плідно працює над низкою монографій: «Виховний ідеал» (1946), «Виховання волі і характеру», «Основи естетичного виховання» та інш. Праці вченого друкувалися в газетах і журналах діаспори: «Авангард», «Шлях молоді», «Українська трибуна».

2 травня 1967 року на 90-му році життя Григорій Григорович помер , похований на цвинтарі у Мюнхені.