Письменники Чернігівщини: Віталій Леус
Народився Віталій Леус 2 липня 1946 року в с. Крутоярівка Прилуцького району Чернігівської області.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.
Почав писати оповідання ще у школі. Тоді ж зачитувався художніми творами українських письменників. Ходив під враженням від роману Григорія Тютюнника «Вир». Після закінчення школи, як працював уже в колгоспі, надіслав Григору Тютюннику оповідання «Левко». Відомий письменник відредагував оповідання Віталію Миколайовичу і написав листа, в якому дав кілька порад, як уникнути штампів, а насамкінець зауважив: «Ви вмієте, уже вмієте гарно писати, але вчитися ще треба багато чому. Хай Вам щастить, любий хлопче». Згодом йому пощастило зустрітися з талановитим письменником. Це сталося у грудні 1972 року, коли він уже працював у газеті «Деснянська правда». Того дня Григір Михайлович прибув до Чернігова з групою письменників – Євгеном Гуцалом, Олексієм Довгим та Іваном Кирієм, які виступили в редакції. Тоді ж Григір Тютюнник зробив два дарчі написи на своїх книгах «Зав’язь» і «Деревій», які Віталій Леус придбав заздалегідь. Про все це Віталій Миколайович пізніше напише у спогадах, які увійшли до його книжки «Дами запрошують кавалерів».
Та зустріч із талановитим новелістом у сімдесятих роках минулого століття окрилила В. Леуса. У нього з’явилися впевненість і віра в себе. Твори Григора Тютюнника чи не найбільше вплинули на подальшу літературну долю Віталія Миколайовича. І не дивно, що перші оповідання і новели Леуса досить відчутно перегукуються з творами Григора Тютюнника – такими ж колоритними персонажами, деталями, запашною українською мовою, не штучними, а дійсно природними діалогами, вихопленими з самого життя. В них найповніше розкриваються складні людські долі. Вони глибоко вразливі, ліричні, образні, що притаманне українській класичній новелі.
Працював у срібнянській районній газеті «Ленінське слово» (1966—1969), чернігівській обласній молодіжній газеті «Комсомольський гарт» (1969—1972), Згодом він перейшов до газети «Деснянська правда», яка тоді виходила п’ять разів на тиждень. Роботи було так багато, що доводилося, як він сам зізнавався, працювати у вихідні, а інколи й уночі. Однак він знаходив час для написання художніх творів, які спочатку друкував у періодичній пресі – в багатьох газетах і журналах, обласних та республіканських.
У 1989-му, вийшла його перша книга «Час народжувати синів». То був вдалий дебют. Після чого почався творчий бум! Віталій Леус видавав книга за книгою, по одній, а то й по кілька на рік. Він мав на диво величезну працездатність. Віталій сім днів на тиждень не випускав із рук перо. Писав свої твори під час роботи, безпосередньо в редакції, вдома, а найбільше на дачі, в Жавинці, що неподалік від Десни. Писав, бо не міг не писати, бо виніс величезні враження зі свого бідного селянського дитинства і мав неабиякий талант оповідача.
У цих творах, та й багатьох інших, ота безмежна любов до природи, до простої людини просто зворушує. Тонка спостережливість, народна мудрість вражає. І мова наша поліська, милозвучна!
«Дивимось на плесо. Жодної підбитої качки. Я мовчки спостерігаю, як кривиться дід: так, ніби солоного скуштували. Через кілька кроків настрій у нього поліпшується: ми натрапили на кущ шипшини. «Давай нарвемо, – кажуть вони і дістають із кишені торбинку. – Взимку чай питимеш у своєму гуртожитку. Пользітельна штука. І при виразці шлунка і при кам’яних хворобах допомагає. На склянку кип’ятку столову ложку кластимеш. Тільки ж потовчеш перед цим. Затямив?». Один тільки абзац, а ми вже уявляємо образ дідуся
Безперечно, не всі твори у Віталія Леуса – рівнозначні, трапляються й прохідні; проте письменник створив величезну плеяду образів, які живуть серед нас і хвилюють. У нього виробився свій стиль, і проза його ні чим не схожа на іншу – то проза саме В. М. Леуса! Вона часом трохи розхристана, не пригладжена, можливо, поспішна, однак правдива, адже списана з самого життя.
У нього був, є і буде свій читач. Йому писали листи, дякували за той чи інший твір, зізнавалися, що читали, не стримуючи сліз.
Автор 60 книжок — романів, повістей, оповідань та нарисів. Лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних премій і конкурсів: імені Миколи Гоголя «Тріумф» (2004), імені Ярослава Мудрого (2007), імені Михайла Коцюбинського (2008), імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2008), імені Леоніда Глібова (2011), імені Пантелеймона Куліша (2013).Багаторазовий переможець Чернігівського обласного конкурсу «Краща книга року» (2002, 2004, 2006, 2007, 2008, 2010, 2011).
Нагороджений медаллю НСПУ «Почесна відзнака». Член НСПУ (2003), Національної спілки журналістів України (1974), Національної спілки краєзнавців України (2010). Член Міжнародної літературно-мистецької академії України від 2015 року.
Помер Віталій Миколайович 26 грудня 2017 року.
Він був людиною доброзичливою, скромною, тихою. Не випихався, як кажуть, наперед. Не любив виступати, навіть твори свої рідко презентував… Кохався у слові, не думав про славу, і це його найбільше возвеличує. Вірю: твори нашого славного земляка Віталія Леуса житимуть довго! Люди завжди читатимуть їх, згадуючи непересічного творця добрим словом.
Коментарі
Дописати коментар