Письменники Чернігівщини: Павло Сердюк

Павло Олександрович Сердюк (народився 4 березня 1926 в селі Велика Павлівка, нині Зіньківського району Полтавської області — помер 5 квітня 1999, похований у Ніжині) — український літературний критик, літературознавець, член Спілки письменників України, викладач Ніжинського державного університету імені Гоголя.

Народився в родині хлібороба. Середню педагогічну освіту здобув навчаючись з 1946 року на заочному відділенні Гадяцького педучилища, учителював у селах району, завідував початковою школою та викладав у рідному селі українську мову і літературу, був сількором районної і республіканської преси, редактором і диктором місцевого радіомовлення.

Вищу освіту Павло Сердюк здобув, навчаючись заочно у Харківському університеті ім. М. Горького, який закінчив у 1960 році.

За порадою своїх університетських наставників, працюючи у школі, розпочав дослідницькі літературознавчі спроби.

Павло Сердюк з 1961 року виступає як літературний критик, публікує рецензії, статті, теоретичні розвідки на сторінках «Літературної України», журналів «Дніпро», «Вітчизна», «Жовтень», «Українська мова і література в школі» та інших періодичних видань.

В 1963 році у видавництві «Радянський письменник» з’являється його перша книжка — літературно-критичний нарис «Платон Воронько»

За цим монографічним дослідженням весною 1965 захистив дисертацію в Харківському університеті, здобувши наукову ступінь кандидата філологічних наук. Восени того ж року став викладачем вузів, спершу Уманського педінституту, згодом — Донецького університету, з 1966 р. член Спілки письменників СРСР.

Влітку 1968 р. переїжджає на Чернігівщину, де працює доцентом кафедри української літератури Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя.

Був керівником молодіжної літературної студії Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя.

Є автором більше 150 критичних та науково-методичних статей, між ними «Платон Воронько» (1963), «Людина в поемі» (1970), «Етапи творчого неспокою» (1971).

Автор монографій «Невичепність пізнання» (1989), «У світлиці поезії» (Ніжин, 1993).

Джерело