Загиблі герої Чернігівщини: Семенцов Володимир. Білопольський Олександр. Ткаченко Василь

Солдат Володимир Семенцов народився 21 січня 1974 року в селі Комуністичне (нині — Городище) на Коропщині. Закінчив Киріївську восьмирічну школу, потім навчався у Лубенському технікумі лісового господарства. Працював у Холминському лісгоспі, а з 2009 року займався підприємницькою діяльністю.

У 2023 році долучився до лав ЗСУ.  Спочатку служив у частині А4463, а потім був направлений до військової частини А7331, де проходив військову службу на посаді стрільця.

Загинув 21 травня 2024 року лід час виконання бойового завдання  біля селища Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. Попрощалися із бійцем та поховали у селі Киріївка Сосницької громади.

Білопольський Олександр Анатолійович захищав нашу державу у складі інженерно-саперного взводу військової частини ЗСУ. Був начальником зв’язку-командиром взводу зв’язку. 

Олександр Анатолійович народився 27 травня 1974 року в смт. Десна Козелецького району Чернігівської області в сім'ї військовослужбовця. Разом з батьками переїхав до нашошо міста. Навчався у загальноосвітній школі №5. У 1993 році закінчив Запорізький радіотехнічний технікум, а у 1998 році - Дніпропетровський державний університет. Був розумним, добрим, справжнім патріотом нашої країни!

У березні 2022 року, наш воїн був призваний до лав Збройних Сил України. Виконував бойові завдання в Харківській, Миколаївській та Полтавській областях. Воював понад рік, втрачаючи крок за кроком, і так не міцне здоров'я. Старший лейтенант Олександр Білопольський помер у лікарні н.п.Бар Вінницької області. 

Поховали військовослужбовця на Алеї Слави (Загреблянське кладовище).

Василь Олександрович Ткаченко народився 28 травня 1987 року в селі Великий Щимель на Сновщині. Професійну освіту хлопець здобував у Сновському вищому професійному училищі лісового господарства.

З 2015 року Василь проходив службу у лавах прикордонного відомства у Чернігівському прикордонному загоні. Колеги та друзі завжди цінували його за життєрадісність, добродушність та щирість.

З початком повномасштабного вторгнення російських агресорів Захисник-прикордонник став на оборону Чернігова.

28 березня Василь поїхав на чергове бойове завдання, тоді його побратим Олександр побачив товариша востаннє:

"Коли він виїжджав на бойове завдання, він сідав у пікап на борт і у нього була посмішка щира, від душі. Ще помахав руками і сказав: "Хлопці, тримайтеся! Завтра побачимось".

На жаль, Василь потрапив у ворожу засідку. Росіяни обстріляли машину та вона загорілася. Тіло Героя дуже обгоріло і його не могли опізнати. Весь цей час рідні й друзі сподівалися, що Василь живий та чекали на нього.

ДНК-експертиза тривала дуже довго і тільки нещодавно рідні дізналися про результати. Заступник начальника Чернігівського прикордонного загону Юрій Безкостюк розповів, що проти українських Захисників ворог використав абсолютно все, що тільки міг використати, застосував всі види озброєння, в тому числі і гранатомети, і вогнемети.

Василю Ткаченко було 34 роки. Без батьківської любові залишилися двоє діток, вдовою стала молода дружина, у якої до останнього дня була надія побачити чоловіка живим, не дочекалися сина мати й батько.

Через пів року Герой назавжди повернувся додому.

23 вересня у селі Великий Щимель Сновської громади попрощалися із прикордонником Василем Ткаченком. Провести загиблого воїна в останню путь прийшли кілька сотень людей. Вони вшанували його пам'ять квітами і хвилиною мовчання. Похоронна процесія йшла від дому до центру села, де пройшов траурний молебень. Там Захисника зустрічали на колінах.