Письменники Чернігівщини: Володимир Кашка

Володимир Васильович Кашка народився 14 липня 1954 року в селі Дубовий Гай Прилуцького району. Помер 8 жовтня 2006 року в Бахмачі... … 

Після закінчення Прилуцького педучилища хлопець із села Дубовий Гай відразу став першокурсником філологічного факультету Київського університету. Зустрів там тих, хто понад усе любить поезію, серед них і майбутнього лауреата Шевченківської премії Василя Герасим’юка (навіть жив із ним в одній кімнаті гуртожитку). Але невдовзі раптом кинув університет і був покликаний на військову службу. Після служби – щасливе одруження і вступ на заочне відділення Московського літературного інституту. Але ось із роботою не складалося, бо був уже під «контролем» кадебістів: певний час працював у Бахмацькій та Конотопській районних газетах, у позавідомчій охороні, робітником у комунальній службі, моряком рятувальної служби на Сеймі, столярував, кочегарив… А вечорами в оселі Кашки, на тісній кухні, збиралися його молодші друзі – Кость Москалець, Микола Туз, Андрій Деркач, Юрій Ананко… Саме Володимир заснував літературну групу ДАК, котра нині занесена до енциклопедій сучасної України – своєрідне втілення своєї мрії, яку він розпочав з організації в педучилищі наївного літоб’єднання «Проблискавичені слова». Зрештою, як пише Кость Москалець, перед нами «постає не літературна школа в традиційному значенні цього поняття, а справді-таки осередок естетів, крихітної оази світла у тодішньому тоталітарному мороці». І це у провінційному Бахмачі! Місцеві кадебісти не могли пробачити такої зухвалості. Та чи не тоді, за чашкою міцного чаю, прозвучали Володимирові рядки: 

Ледь не щоночі крилатий Гаврило 

ходить селами неперспективними, 

дивується з вікон, розіп’ятих на хрестах, 

торгає двері, не знати від кого зачинені – 

хто ж народить нового Ісуса Христа? 

В чиє лоно посіється благодать? 

Нема кого вибрати з-поміж запрошених,

та й запрошених, власне, ніде й не видать. 

«Чуєш, Боже, земля ця безплідна!» 

Бог німує. Не чути. Не видно. 

Йде Гаврило в оази бетонні, 

мов у пекло, муроване хворими зодчими, 

сходить сонце на многотонні резервації – 

з раю вигнаних вотчини. 

Звідсіля, звідтіля – людотля. 

Чуєш, Боже, навіщо земля, якщо вона марна? 

За життя він друкувався мало. Лише у 1990 році видавництво «Веселка» порадувало дитячою книжкою «Уроки сірої качки». Та справжньою сенсацією стала публікація роману «Житло», який визнано кращим романом року, у літніх номерах журналу «Сучасність» за 1995 рік. Уже у нашому тисячолітті вийшли поетичні збірки «Мала методика» та «Моделі обріїв».

Володимир Кашка був співзасновником БОТУМ - Бахмацького об'єднання Товариства української мови імені Т.Шевченка (згодом - "Просвіта"), ініціатором встановлення першої в Україні плити на честь гетьмана Івана Мазепи у Батурині, на Гончарівці.

Після смерті талановитого письменника-філософа Володимира Кашки видано у Києві його довгоочікуваний роман-робітню «Житло» та у Чернігові поетичну книжку «Автометодика». Зберігся і останній його вірш, датований вереснем 2006 року, в якому він, зокрема, пише: 

О чаєнько! Не плач над Сеймом: 

нічого нового – все на круги свої: 

і зайди нові, Іскри й Кочубеї; 

один – Мазепа, і Христос – один. 

І Кашка – теж. І плакати не час. 

Він назавжди пішов туди, де «дотепер білесеньке хлоп’ятко рябеньке вітря пасе».