Загиблі герої Чернігівщини: Минко Олександр. Куцаренко Олексій. Романов Андрій

Солдат Олександр Минко народився 11 травня 1977 року на Городнянщині. Разом з дружиною проживав у місті Кривий Ріг, але з початком повномасштабного ворожого вторгнення долучився до оборонців України. Потрапив до військової частини А4350 на посаду навідника аеромобільного взводу одного з підрозділів частини.

1 жовтня 2022 року під час бою в районі населеного пункту Білогірка на Херсонщині Минко Олександр загинув.

Поховали Олександра на місцевому кладовищі Городні.

Солдат Олексій Куцаренко народився 4 травня 2002 року у селі Козляничі на Корюківщині. Тут закінчив місцеву школу та вступив до Сосницького професійного аграрного ліцею, де у 2020 році опанував спеціальність "тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва; слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування; водій автотранспортних засобів".

В липні 2020 року він та його брат-двійнятко потрапили на строкову військову службу до військової частини А2615. Прослуживши там деякий час, вирішили підписати контракт.

За час повномасштабного російського вторгнення Олексій служив у складі військової частини А1556.

1 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Любимівка, Крещенівка, Петрівка на Херсонщині хлопець загинув.

Рідні та побратими провели його в останню путь, поховавши на кладовищі села Козляничі. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

У танковому бою на Бахмутському напрямку, під селом Кліщіївка Донецької області, загинув мінометник Національної гвардії України Андрій Романов.

Андрій народився 10 вересня 1996 року в м. Батурин Чернігівської області. 2014 року закінчив Батуринську ЗОШ I-III ст. Мав золоті руки, добру душу та щире серце. Ще з дитячих років був православним вірянином, служив паламарем при церкві Воскресіння Господнього в Батурині. З 2017 року його життя тісно переплелося з мистецьким хутором Обирок Батуринської ОТГ. Там він і познайомився з майбутньою дружиною Марічкою і її однорічною на той час донькою Варею, яку Андрій пізніше удочерив. У щасливому союзі народилося ще двоє дітей - Михась і Франя. Подальші роки родина жила щасливим мирним життям в Обирку. Андрій дуже любив дружину, дітей, природу, все живе. Часто можна було бачити Андрія на фестивалях, які проводилися в екопоселенні. Скрізь допомагав, брався за всяку роботу.

Андрій Романов пішов на фронт з початком повномасштабного вторгнення. Служив мінометником. Отримав звання молодший сержант. 26 квітня 2024 року у танковому бою під Кліщіївкою Андрій загинув, боронячи Україну. Побратими дуже цінували Андрія як уважного, мужнього і досвідченого воїна.