Загиблі герої Чернігівщини: Мірошниченко Петро. Кеслер Віктор

Мірошниченко Петро Олександрович – командир танку 1-го танкового взводу 4-ї танкової роти 2-го танкового батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової Новгородської орденів Червоного Прапора, Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського і Червоної Зірки бригади Сухопутних військ Збройних сил України, солдат.

Народився 1 січня 1985 року в місті Біла Церква Київської області. З травня 1985 року мешкав у селищі міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області. У 2002 році закінчив Гончарівську гімназію, у 2005 році - Чернігівський кооперативний технікум.

З квітня 2003 року по жовтень 2004 року проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. У 2003 році служив у 3-й танковій роті 300-го навчального танкового полку 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1414, селище міського типу Десна Козелецького району Чернігівської області), у 2003-2004 роках – у 9-й танковій роті 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області), у 2004 році – у взводі охорони 222-ї Центральної артилерійської бази боєприпасів (військова частина А1588, село Розсішки Христинівського району Черкаської області).

19 березня 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив командиром танку 1-го танкового взводу 4-ї танкової роти 2-го танкового батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової Новгородської орденів Червоного Прапора, Кутузова, Богдана Хмельницького, Олександра Невського і Червоної Зірки бригади Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області).

З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

13 серпня 2014 року солдат Мірошніченко загинув під час обстрілу біля селища міського типу Георгіївка Лутугинського району Луганської області.

Похований на кладовищі селища міського типу Гончарівське Чернігівського району.

Залишились батьки.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (31.10.2014; посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 5, місце 29.

Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

14 травня свій 50-тий юбілей міг би відзначати Віктор Олександрович Кеслер.

Народився 14 травня 1973 року в селищі Красногорському Ташкентської області (Узбекистан).

У 1985 році його сім’я переїжджає в місто Борзну Чернігівської області. У 1990 році закінчив Борзнянську ЗОШ І-ІІІ ступенів, після закінчення якої навчався в Конотопському професійно-технічному училищі № 4, де здобув спеціальність столяра.

У 1991 році був призваний на службу до Збройних сил України, яку проходив у танкових військах. Після демобілізації зі строкової служби працював столяром. Останнім часом — будівельником у місті Києві. Разом із сім’єю проживав у селі Курінь Бахмацького району.

Мобілізований до лав Збройних сил України в лютому 2015 року.

Військову підготовку проходив у 169-му навчальному центрі Сухопутних військ України (смт. Десна Козелецького району).

В АТО у складі 30-ї окремої механізованої бригади (місто Новоград-Волинський Житомирської області).

Загинув 12 червня 2015 року приблизно о 15:00 унаслідок мінометного обстрілу опорного пункту українських військ у районі селища Луганське Бахмутського району Донецької області.

Похований 17 червня 2015 року в селі Курінь Бахмацького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 553 від 22 вересня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

У пам'ять про Героя в Курені з 2016 року існує вулиця Віктора Кеслера.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 7, ряд 10, місце 2.