Загиблі герої Чернігівщини: Рудий Станіслав. Куць Віталій. Нехаєнко Андрій

Станіслав Миколайович Рудий народився 1 березня 1973 року в Синявському пологовому будинку Менського району. Родина проживала в селі Нові Броди.

У 1990 році закінчив Дягівську загальноосвітню середню школу.

У 1991–1992 роках проходив строкову службу в Збройних силах України.

Був одружений, мешкав із сім’єю в Кривому Розі.

Після розлучення повернувся до рідного села Нові Броди, де жив у батьківській хаті: спочатку з братом, а після його смерті – сам.

Працював по господарству, доглядав за своїм городом. Завжди допомагав односельцям, особливо людям похилого віку: пас корів, рубав дрова, виконував будь-яку роботу, про яку просили.

«Привітний, усміхнений, ніколи не сварився, завжди всім був задоволений. Добра людина була», – так згадують Станіслава односельці.

13 лютого 2024 року був мобілізований першим відділом Корюківського РТЦК та СП.

Служив у лавах Збройних сил України на посаді стрільця-номера обслуги парашутно-десантної роти парашутно-десантного батальйону.

Загинув 5 травня 2024 року поблизу населеного пункту Тоненьке Покровського району Донецької області. Вісім місяців вважався зниклим безвісти.

26 січня 2025 року Станіслава Рудого провели в останню путь. Героя поховали з військовими почестями в рідних Нових Бродах – поряд із могилами батьків та брата. 

Сиротами залишилися дві доньки Станіслава – 23 та 13 років.

Віталій Куць народився 23 січня 1966 року у с. Чорнотичі. Закінчивши 10 класів Чорнотицької школи він поступив у Саратовське вище артилерійське військове училище. Після закінчення навчання Віталія направили на службу до Молдавії.

Пропрацювавши у Молдавії і зарекомендувавши себе, як хорошого спеціаліста у своїй справі, йому запропонували роботу у декількох містах колишнього СРСР. Так як він був патріотом – вирішив залишитись в Україні, обравши м. Конотоп, Сумської області.

Служивши і працюючи Віталій йде далі навчатися до військової академії у м. Київ. Після 2 років академії отримав звання підполковника та був направлений до Білої Церкви. Там він і служив, доки не вийшов на пенсію.

Одружився Віталій у 1990 році зі Світланою. Вона їздила всюди з чоловіком. У них народилося двоє дітей, син – Петро і донька – Аня. Син, як і батько – військовий.

23 вересня 2016 року Віталій був мобілізований і знову призваний до лав ЗСУ. З того часу він знаходився у зоні АТО, де його і застало повномасштабне вторгнення.

Виконуючи бойове завдання, 11 березня 2022 року, чоловік загинув. Поховали Героя у м. Біла Церква.

Нехаєнко Андрій Петрович народився 23 січня 1971 року в районному центрі Кигичівка Харківської області в родині службовців. Батько працював головним економістом в колгоспі «Прогрес» села Лигівка Сохновщинського району, а мати – медичною сестрою в місцевій лікарні. До першого класу Андрій пішов у Лигівську середню школу. Цікавився точними науками: математикою, фізикою, кресленням, багато читав, цікавився історією і захоплювався спортом. Як багато хлопчаків мріяв стати військовим, ходив до військово-історичного гуртка і з гордістю носив пілотку. З товаришами знаходив спільну мову, був лідером у дитячому колективі, дружив із рідною, старшою на десять років сестрою Людмилою. У 1988 році закінчує школу і готується до вступу у військове училище. 1 серпня 1988 року вступає на навчання до Харківського вищого військового командно-інженерного училища ракетних військ, факультет – стратегічні ракети і технологічне обладнання. В цей час захоплюється спортом і отримує звання «Майстер спорту з рукопашного бою». Курсантом військового училища Андрій знайомиться з майбутньою дружиною, студенткою Харківського фармацевтичного інституту Інною Дяченко, одружується, і згодом у молодого подружжя народжується донечка Наталія. 20 червня 1993 року закінчує училище та отримує звання лейтенанта.

З 1993 по 2003 рік він проходив службу на різних посадах у 105-му прикордонному загоні (Чернігівський прикордонний загін Державної прикордонної служби України) У 2004-2005 роках – проходив службу у Мостиському прикордонному загоні ДПСУ. 2005-2006 рік – у 4-му прикордонному загоні (Харківський прикордонний загін ДПСУ) 23 серпня 2006 року звільнюється в запас. За час служби отримує військовізвання капітана та майора, в запас виходить у званні підполковника. У 2007-2010 роках працює в ВАТ «Укртелеком», Чернігівська філія, на посаді інженера електрозв’язку у відділі постачання. У 2010-2013 роках – старший інспектор відділу СМАП «Нові Яриловичі» Північного територіального управління СМАП (державне підприємство «Служба міжнародних автомобільних перевезень»).

З грудня 2014 по 2018 рік прийнятий на посаду головного фахівця в управління ДСНС України в Чернігівській області. У цей час на сході України почалися військові події, і щоб захистити незалежність і суверенітет України 19 березня 2015 року відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» Андрій Нехаєнко був призваний до лав Збройних сил України. З 12 червня 2015 по 14 квітня 2016 року він заступник коменданта з персоналу оперативно-бойової прикордонної комендатури «Чернігів» Чернігівського прикордонного загону. 2 жовтня 2015 року оперативно-бойовій прикордонній комендатурі «Чернігів» змінили назву на «Курахівка» і підпорядкували Краматорському прикордонному загону по місцю розташування бойової комендатури. За час виконання завдань в зоні проведення антитерористичної операції Андрій Нехаєнко, з підлеглим особовим складом, неодноразово потрапляв під мінометно-артилерійський обстріл та вступав у бойове зіткнення з незаконними збройними формуваннями. Завдяки чіткому керівництву діями підлеглих, проявленій мужності та витримці було вжито всіх організаційних та практичних заходів щодо поставлених бойових завдань у межах відповідальності оперативно-бойової прикордонної комендатури «Курахівка» Краматорського прикордонного загону.

Після звільнення за мобілізацією повернувся до роботи в Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій в Чернігівській області. 18 липня 2016 року був переведений на посаду начальника відділу телекомунікаційних систем, технічного захисту інформації та радіотехнічного контролю центру оперативного зв’язку Управління ДСНС України в Чернігівській області. У мирному житті залишався справедливим, чесним та відповідальним, таким, як і під час служби бойовим офіцером. 04 травня 2018 року під час виконання службових обов’язків у ході ліквідації масштабної пожежі лісу поблизу смт Гончарівське Чернігівської області зазнав тяжких ушкоджень здоров’ю, утратив свідомість та був доставлений до реанімації Чернігівської міської лікарні № 2. Перебував у комі з діагнозом: гострий коронарний синдром. Помер 10 травня 2018 року. В останню путь поряд з рідними його проводжали колеги по роботі Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області, сумували за ним і товариші по службі Чернігівського прикордонного загону. Похований 14 травня 2018 року на квадраті героїв АТО/ООС Чернігівського кладовища «Яцево». За бездоганну службу та особисті заслуги у сфері охорони державного кордону нагороджений Державним комітетом у справах охорони державного кордону України відзнакою «За мужність в охороні державного кордону України» № 162 від 12 квітня 2000 року. Указом Президента України від 17 лютого 2016 року № 53/2016 нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». 

Нагрудними знаками «Відмінний прикордонник» I та II ступенів. За час проходження служби в Чернігівського прикордонному загоні був нагороджений медаллю «15 років сумлінної служби»