Ніжинське купецтво: Григорій Дмитренко

Григорій Дмитренко народився 5 серпня 1849 р. Навчався в гімназії, проте повного курсу не закінчив (причини невідомі). Був одружений на Єлизаветі Йосипівні. В сім’ї виховувалося троє дітей: Ольга, Євгенія та Володимир.

Зберігають архівні джерела також відомості щодо майна купецької родини. Її голова успадкував дім та садибне місце площею 1 десятина та 3 десятини городу в Ніжині, 350 десятин землі в повіті. Набутим майном були: корпус торгових лавок у Ніжині, 214 десятин землі в повіті, дім двоповерховий кам’яний, оцінений у 15 тис. рублів, кухня, стайні, каретник, 2210 кв. саженів землі.

До портрета Г.С. Дмитренка додають рис відомості про його громадську діяльність. Неодноразово обирався гласним до міської думи, був старостою Богословської церкви. У 1893 р. був обраний у міську санітарну комісію, головною турботою якої було забезпечення санітарного стану міста, боротьба з епідеміями холери та віспи. Свого часу був членом комітету з промислового та квартирного податку, торговим депутатом.

У січні 1905 р. на загальних зборах членів Ніжинського відділу Червоного Хреста після обговорення було ухвалене рішення щодо облаштування у місті лазарету для хворих та поранених воїнів, евакуйованих із Далекого Сходу (йшла Русько-японська війна). Приміщення для лазарету надав ігумен Благовіщенського монастиря архімандрит Василій. З лютого по грудень 1905 р. у місті на лікуванні перебувало 75 поранених воїнів. Багато містян зробили пожертви на утримання цього лазарету. Сума пожертв від учителів, церков, офіцерів 42-ї артилерійської бригади, членів дворянського зібрання, купецького клубу становила 2649 руб. Пожертви робилися не тільки грошима, а також продуктами та речами. Купець Г.С. Дмитренко «пожертвував 11 фунтів сала, 13 пудів картоплі, 5 фунтів журавлини, 3 фунти крохмалю, 10 шт. яєць та 3 фунти куличу».

За активну участь у громадському управлінні містом Григорій Степанович був нагороджений срібною медаллю з написом «Усердие» для носіння на шиї на Станіславській стрічці.

12 жовтня 1915 р. мировий суддя, губернський секретар Володимир Григорович Дмитренко та його дружина Ніна Миколаївна хрестили в Іоанно-Богословській церкві свого первістка – донечку Галину (матусю Ніни Леонідівни Козлової). «Восприемниками» були обрані дід дівчинки Григорій Степанович Дмитренко та дворянка Євгенія Миколаївна Садовська.

Революційні події, громадянська війна змусили Г.С. Дмитренка у прагненні врятувати життя сина (нащадка роду) та маленької донечки виїхати на південь, щоб родина сина змогла покинути охоплені бойовими діями території. Але сталася страшна трагедія: син Григорія Степановича загинув (був схоплений на вулиці натовпом озброєних людей, «сп'янілих» від боротьби за рівність, та застрілений). Згорьований батько з невісткою та крихітною онукою повертається до Ніжина, а згодом переїздить до Києва. За сімейними спогадами, зберігачем яких є Ніна Леонідівна, прадід помер у 1922 чи 1924 році.

На вулиці Шевченка, навпроти входу до міського парку, стоїть двоповерховий будинок – свідок щасливих і трагічних подій у родині ніжинського купця 2-ї гільдії Григорія Степановича Дмитренка.

Джерело