Загиблі герої Чернігівщини: Корольов Дмитро. Костюченко Олег. Сабіров Азам

Дмитро Корольов народився 15 березня 1985 року в селі Капитолівка, Ізюмського району Харківської області. Тут минали його дитячі та юнацькі роки. Зростав, навчався, працював. Був одружений. У шлюбі з дружиною Таїсією 21.06.2009 року народилася донька Дарія.
06.02.2023 року Дмитро Миколайович був призваний до Збройних Сил України на військову службу по мобілізації. Проходив службу на посаді оператора безпілотних літальних апаратів у званні - солдат.
Виконуючи свій військовий обов’язок, захищаючи рідну землю від окупанта, військовослужбовець загинув 25 січня 2026 року, внаслідок здійснення противником удару за допомогою FPV-дрона.

У серпні 2025 року Дмитро придбав житловий будинок у мальовничому селі Поділ (Срібнянської громади Прилуцького району) для найдорожчих людей - мами Тетяни Миколаївни та доньки Дарії. Тож в останню земну дорогу його проводжали звідси. Церемонія прощання з полеглим Захисником та поховання відбулися 08 лютого 2026 року на центральному кладовищі селища Срібне.

Костюченко Олег Миколайович — професійний рятувальник, офіцер Служби безпеки України та захисник територіальної цілісності держави, чиє життя було прикладом вірності присязі та українському народові.

Народився 10 липня 1981 року в селі Семенівка Менського району Чернігівської області.
У 1987 році розпочав навчання у школі.
У 1996 році закінчив Семенівську школу.
У 1998 році завершив навчання у Стольненській школі.
Продовжив шлях у Харкові, де з 1998 по 2003 рік навчався в Харківському інституті пожежної безпеки МВС України, готуючи себе до служби у підрозділах цивільного захисту.

З 2003 року Олег Миколайович розпочав службу на різних посадах у системі МНС (згодом ДСНС). Його професійний шлях пролягав через:

• Підрозділи ГУ ДСНС у Чернігівській області. ГУ ДСНС у місті Києві.

За понад 20 років служби він зарекомендував себе як мужній та висококваліфікований спеціаліст. У надзвичайних ситуаціях Олег завжди діяв рішуче та самовіддано, неодноразово виконуючи завдання в умовах прямої загрози життю, за що мав високу повагу серед колег.

У 2024 році був мобілізований до лав Служби безпеки України. Під час проходження військової служби продемонстрував високий рівень бойової підготовки, дисциплінованість та відповідальність.
4 лютого 2026 року, під час виконання чергового бойового завдання, Олег Миколайович загинув, захищаючи майбутнє України.

Олег був людиною з великим серцем — позитивним, винахідливим та завжди готовим прийти на допомогу. Колеги та друзі пам'ятають його як «душу компанії», який міг знайти добре слово для кожного.
Найбільшою цінністю для нього була родина. Він був люблячим сином, турботливим чоловіком та батьком. У Олега залишилися: мати; дружина; двоє дітей; брат.

7 лютого 2026 року в Чернігові відбулася церемонія прощання, де побратими, колеги та громада провели героя в останню путь. Його внесок у безпеку України та його подвиг назавжди закарбовані в історії Менської громади.

Азам Хуршедович Сабіров народився 23 квітня 1990 року в місті Душанбе Республіки Таджикистан.

У 1996 році разом із родиною переїхав до України, до села Сальне Ніжинського району.

Навчався в місцевій школі. Професійну освіту здобув у 35-му училищі в Ніжині.

У жовтні 2009 року Азам Сабіров розпочав свій військовий шлях, проходив строкову службу у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

"Із початком російської агресії проти України у березні 2014 року Азам добровільно став на захист Батьківщини, брав участь в антитерористичній операції на Донбасі. У 2015 році повернувся до мирного життя", — пишуть у громаді.

31 жовтня 2023 року чоловік знову добровільно став до лав Захисників України, приєднався до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади.

За особисту мужність, самопожертву та вагомий внесок у захист державного суверенітету й територіальної цілісності України був удостоєний відзнаки Президента України "За оборону України".

Має відзнаки Президента України «За оборону України», командувача ДШВ ЗСУ «За штурм», Міністра оборони України «Хрест десантно-штурмових військ».

Нагороджений орденом "За мужність" II та III ступеня (посмертно).

Загинув боєць 1 лютого 2026 року внаслідок удару БпЛА на Дніпропетровщині.

"Колись його мама, рятуючи дітей, вивезла їх від війни з Таджикистану, шукаючи миру і безпеки. Та війна знову наздогнала", — пишуть на сторінці Ніжинської міської ради.

У чоловіка залишилися син і донька.

Поховали бійця 9 лютого 2026 року в Ніжині.