Скорботні жнива війни: Музиченко Віталій. Гавриленко Віталій. Чередниченко Олександр

Музиченко Віталій Павлович народився Віталій Павлович, 25 лютого 1983 року в місті Київ. Навчався в гімназії № 261 м. Києва та закінчив з відзнакою. Продовжив навчання в Київському університеті туризму, економіки і права на факультеті економіки та права, де продовжував поглиблено удосконалювати свої знання з англійської мови.

Після навчання працював менеджером у приватній структурі.

Дуже цінував у людині чесність, порядність та доброту. Захоплювався музикою, грою на гітарі. Писав пісні, брав участь у концертах. Його хоббі — рибалка.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Віталій разом з родиною переїхали до селища Козелець, де зараз і проживають.

28 грудня 2025 року, був призваний на військову службу під час мобілізації ІІ відділом Чернігівського РТЦК та СП Чернігівської області та пішов захищати рідну землю від ворожої агресії.

22 січня 2026 року життя військовослужбовця обірвалось.

Віталій Павлович назавжди залишився вірним військовій присязі, адже, беручи участь в захисті нашої Батьківщини, захищаючи кожного з нас віддав найцінніше – своє життя.

Вдома на солдата чекали: батько, мати та сестра.

Віталій Олександрович Гавриленко народився 9 вересня 1980 року у місті Чернігів. Після закінчення школи, у 1998 році, його призваний на строкову службу до лав ЗСУ. Служив у внутрішніх військах та охороні державних об’єктів України. Після Армії працював охоронником в охоронних структурах і заочно навчався у Чернігівському юридичному технікумі, де отримав диплом юриста.

У 2002 році одружився, у 2005-му у подружжя народився син Владислав.

У 2016 році чоловік підписав контракт та став на захист України, брав участь в АТО (в напрямку Маріуполя).

"Початок повномасштабного вторгнення Віталій зустрів в Херсонській області. В Мелітополі був тяжко поранений. Після лікування в шпиталі знову став на захист Батьківщини. Воював на різних напрямках: Донецький, Покровський, Оріховський, Запорізький, Харківський. Був у званні старшого сержанта на посаді командира танка. Тричі горів в танку, був кілька разів поранений", — згадують про Віталія його рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.

Під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку отримав осколкове поранення.

"Лікувався в шпиталях у містах Харків, Київ, Івано-Франківськ, Одеса, Чернігів. Був нагороджений Орденом «За мужність», медаллю «За хоробрість в бою». Медаллю «За відвагу». Відзнакою «Кращий сержант» від Головнокомандуючого ЗСУ Олександра Сирського. Також має інші нагороди", — розповідають рідні бійця, за інформацією Сергія Лаєвського.

28 січня 2026 року Віталій Гавриленко помер. Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево".

Олександр Євгенійович Чередниченко народився 31 травня 1970 року в селі Комуністичне (нині Городище) на Коропщині. Закінчив три класи місцевої школи, потім навчався у школі в селі Оболоння, а згодом у школі-інтернаті в селі Черешеньки.

У 1991 році закінчив Ташкентське вище танкове командне училище, здобувши спеціальність "Командна тактична танкових військ" з присвоєнням кваліфікації "Інженер з експлуатації бронетанкової та автомобільної техніки".

Після навчання два роки був командиром танкового взводу танкового батальйону в Мурманській області.

Потім був переведений у селище Десна, що на Чернігівщині. До 1996 року був там командиром навчальної танкової роти.

З 1996-го до 2008-го — проходив службу в СБУ на посадах офіцерського складу (оперативна робота).

Із вересня 2008 року — пенсіонер за вислугою років, підполковник запасу органів СБУ, звільнений за сімейними обставинами у зв’язку з передислокацією управління СБУ в Чернігівській області в м. Харків.

Після цього працював у цивільній сфері, переважно на керівних посадах.

У 2019 році повернувся до лав ЗСУ та проходив військову службу в управлінні підготовки оперативного командування "Північ".

20 грудня 2025 Олександра Чередниченка звільнили з військової служби у запас за станом здоров’я, у зв’язку з отриманням інвалідності. Згодом чоловік помер.

Попрощалися та поховали захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево". У нього залишились мати, дружина, брат, двоє синів та онучка.