Історії Воїнів: санінструктор Ігор

Його звати Ігор, просто без позивного. Не тому, що немає історії — а тому, що деякі речі не потребують назв. Він у війську з 2023 року. Прийшов не з романтики й не з гучних мотивів. Прийшов так, як це часто буває під час війни — різко і без вибору.

«Це потрібно робити. Це робота».

У цивільному житті Ігор працював у патологоанатомічному відділенні. Професія, яку обирають одиниці. Не через цікавість — через здатність дивитися правді в очі й не відводити погляд.

«Я не боюсь. Це просто праця».

Сьогодні він — санітарний інструктор евакуаційного відділення 119-ї бригади. Його завдання — вивозити поранених. Швидко. Точно. Без емоцій, які можуть завадити врятувати життя.

«Евакуація поранених. Все».

За його плечима — Курахове, Лиман, Серебрянський ліс. Місця, де війна не теоретична і не «десь там». Місця, де кожна помилка має ціну.

«Все залежить від обставин та від настрою ворога».

Ігор небагатослівний. Його професія — і цивільна, і військова — навчила не прикрашати реальність. Вона навчила приймати те, що є, і робити свою справу до кінця.

«Найскладніше — отримати пару дирок у своєму тілі».

Вдома на нього чекають батьки. Вони отримують від нього короткі повідомлення раз на тиждень, бо він оберігає їх так само, як і тих, кого вивозить з поля бою.

«Одна смс — достатньо».

Після війни Ігор планує повернутися до своєї професії. Бо таких спеціалістів — одиниці.

«У нас небагато тих, хто займається цією справою».

Його порада тим, хто тільки думає про військову службу, звучить просто й чесно:

«Починай думати про своє здоров’я одразу. Потім може бути пізно».

А побажання цивільним — коротке і точне:

«Думати холодно. І нікому не довіряти».

119 окрема бригада територіальної оборони — це люди, які стоять за людей. Ті, хто говорить мало. І ті, хто рятує тоді, коли кожна секунда вирішальна.

Ігор — той, хто рятує. І саме на таких тримається життя.

Джерело