Загиблі герої Чернігівщини: Ляшов Дмитро. Савченко Сергій. Горголь Борис

Дмитро Олександрович Ляшов народився 5 січня 1991 року в місті Прилуки.

Навчався в Прилуцькій гімназії №9.

З відзнакою закінчив Прилуцький технічний фаховий коледж.

Продовжив навчання в Рівненському університеті водного господарства, де у 2014 році здобув професію інженера-землевпорядника.

Після навчання займався підприємницькою діяльністю. Працював у магазині "Траш" адміністратором, але за станом здоров’я звільнився.

Відкрив перший у Прилуках сервіс із доставки продуктів із супермаркетів "I-post".

У 2024 році Дмитро долучився до лав Збройних сил України.

"Проходив навчання в селі Гончарівське. Там відзначили його розум, таланти та високий потенціал, і зрештою запросили пройти військове навчання у Великій Британії. Серед побратимів Дмитро мав позивний «Кур’єр»", — пишуть у громаді.

Служив на сході України.

14 жовтня 2024 року боєць загинув під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку.

Поховали захисника у Прилуках. У чоловіка залишилися мама й тато.

10 лютого у Прилуках оголосили День жалоби.

Сергій Володимирович Савченко народився 23 лютого 1996 року в селі Дащенки Варвинської громади. Там закінчив місцеву школу.

Навчався у Київському коледжі геологорозвідувальних технологій ім.Т.Шевченка за фахом "буріння свердловин".

Після навчання проживав та працював у Києві.

У 2020 році одружився, за рік у подружжя народилася донька Соломія.

У 2023 році Сергія мобілізували до ЗСУ.

Загинув воїн 8 лютого 2026 року поблизу населеного пункту Гаврилівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

Поховали Сергія Савченка у рідному селі.

Горголь Борис народився 16 вересня 1984 року у Сосниці Чернігівської області.

У 2000 році закінчив 9 класів Сосницької неповної середньої школи. У 2004 році завершив навчання в Сосницькому професійному аграрному ліцеї за спеціальністю тракторист-машиніст.

З 2004 по 2005 рік проходив строкову військову службу.

Певний час Борис працював у Сосниці робітником з благоустрою. Пізніше переїхав до Харкова, де знайшов себе у сфері торгівлі будівельними матеріалами.

18 березня 2014 року був призваний на військову службу по мобілізації, служив на посаді механіка-радіотелефоніста відділення зв’язку та інформатизації. Після служби повернувся до Харкова.

Борис був надзвичайно доброю та щирою людиною. Завжди співпереживав іншим, ніколи не залишався осторонь чужої біди, був готовий прийти на допомогу кожному, хто її потребував. Спокійний, врівноважений, небагатослівний за характером, він більше робив, ніж говорив. Саме за цю рису побратими дали йому позивний – «Тихий».

Для своїх батьків Борис був надійною опорою, а для своєї молодшої сестри Тетяни – турботливим старшим братом. Він щиро любив її, завжди підтримував, допомагав і оберігав. Деякий час вони жили разом у Харкові. Великою любов'ю він огортав і її дітей – двох племінників та племінницю. Для них він був люблячим дядьком, який завжди знаходив час для спілкування, підтримки та щирої турботи.

Ще зі шкільних років захисник вирізнявся здібностями до навчання. Захоплювався хімією. Однокласники поважали його за знання й нерідко зверталися за допомогою, списуючи в нього на уроках.

Борис мав по-справжньому золоті руки. Любив майструвати, власноруч виготовляв табуретки, підставки для квітів та інші речі для дому. Він умів обкладати будинок, проводити воду, виконувати різноманітні будівельні роботи. Усього цього навчився сам, завдяки наполегливості, працьовитості та бажанню все вміти.

Найбільша мрія захисника була придбати власний будинок, облаштувати затишну оселю та створити міцну, щасливу сім'ю.

На жаль, війна не дала здійснитися його найзаповітнішим планам.

Працюючи у Харкові, Борис отримав повістку. Не вагаючись ні хвилини, він став на захист України – 31 січня 2023 року долучився до лав ЗСУ.

Військову службу проходив на Харківському напрямку, брав участь у боях поблизу Костянтинівки та Бахмута. У квітні 2023 року під час виконання бойового завдання під Бахмутом отримав поранення. Лікування проходив у Чернівцях, після чого близько місяця перебував на реабілітації вдома, у Сосниці.

Відновивши сили, він знову повернувся до військової служби. Надалі виконував бойові завдання на Сумському напрямку, залишаючись вірним військовій присязі та своєму обов'язку перед Україною. Військову службу проходив на посаді старшого стрільця-оператора безпілотних літальних апаратів.

Під час служби Борис завжди знаходив можливість щонеділі зателефонувати батькам. Кожної неділі мама з нетерпінням чекала на його дзвінок. Та одного разу телефон так і не задзвонив. Замість довгоочікуваного голосу сина до батьківського дому прийшла страшна звістка: Борис вважається безвісти зниклим поблизу Кіндратівки на Сумщині.

Понад пів року рідні не припиняли пошуків сина, сподіваючись на добру звістку. Мама щодня переглядала доступну інформацію на інформаційних ресурсах про тих, чию особу ще належало встановити. Одного дня вона побачила прізвище свого сина в розділі «Невпізнаних загиблих». Згодом ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.

7 липня 2025 року в районі села Кіндратівка Сумської області Борис загинув внаслідок ураження скидами з безпілотника.

21 лютого 2026 року воїна відспівали у Свято-Михайлівській церкві та поховали на В'юниському кладовищі у Сосниці.

У загиблого Захисника залишилися мама, тато, сестра та племінники.