Загиблі герої Чернігівщини: Чернушиць Сергій. Богданов Олексій. Кривошей Вадим
Після закінчення Красненської ЗОШ І-ІІІ ступенів навчався в ПТУ № 60 за спеціальністю "тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва".
Одружившись, Сергій Вікторович переїхав на постійне місце проживання в Бобровицю.
У жовтні 2020 року пішов служити до Збройних Сил України. Під час повномасштабного вторгнення проходив строкову службу, а у 2023 році підписав контракт.
У січні 2024 року зазнав важкого поранення, довго лікувався та проходив реабілітацію. Потім повернувся до виконання обов’язків військової служби.
Загинув Сергій Вікторович Чернушиць 27 січня 2026 року під час виконання бойового завдання в Харківській області.
Поховали воїна у Бобровиці.
У нього залишилися дружина Любов Вікторівна, донька Жадана, брати Олександр та Михайло, тітка Лариса, теща Наталія Іванівна.
Усе його життя було нерозривно пов’язане з рідним містом, де він зростав, навчався, працював і створив свою родину.
З 1982 по 1990 рік Олексій навчався у Ніжинській ЗОШ №6. Після закінчення школи продовжив навчання у ПТУ №35 м. Ніжина (1990–1994), де здобув професію кранівника.
Обравши робітничу справу, він завжди відносився до своєї праці сумлінно та відповідально. Трудовий шлях Олексія був пов’язаний із рідним краєм. Він працював на Державному підприємстві НВК «Прогрес», а до лютого 2024 року - на ПрАТ «Ніжинський цегельний завод». Його цінували як старанного, надійного та порядного працівника. Попри наявну відстрочку від служби, у час випробувань для держави він не залишився осторонь.
2 листопада 2025 року Олексій був призваний на військову службу Ніжинським РТЦК та СП Чернігівської області. Навчання проходив у 169-му Навчальному центрі «Десна». Після підготовки проходив службу у військовій частині А4951, у складі 33-ї окремої штурмової бригади, виконуючи бойові завдання на Запорізькому напрямку. Навіть за короткий час служби побратими відгукувалися про нього як про людину щиру й надійну, яка завжди була готова підставити плече, підтримати словом і допомогти у найскладнішу мить. Олексій був люблячим чоловіком і турботливим батьком.
Із 2010 року перебував у шлюбі з дружиною Олесею. У 2012 році в родині народилася донька Кіра - його найбільша радість і гордість. Він безмежно любив свою донечку, займався її вихованням, допомагав з навчанням, мріяв подорожувати разом із нею, показати їй світ і подарувати щасливе дитинство під мирним небом. Усе своє дозвілля Олексій присвячував родині. Для нього сім’я була найбільшою цінністю. Також у скорботі залишилася його мати похилого віку.
24 січня 2026 року воїн загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Добропілля Пологівського району Запорізької області внаслідок ураження ворожим дроном.
Захисника України поховали на Мигалівському кладовищі.
З 1984 по 1993 роки навчався в Рудьківській середній школі.
Продовжив навчання в 17 професійно-технічному училищі та здобув спеціальність помічника машиніста електровозів.
Працював за спеціальністю — помічником машиніста вантажних поїздів на станції Дарниця.
У 1996 році проходив строкову військову службу. Після демобілізації працював у Національній Гвардії міста Києва охоронником посольств.
Згодом працював різноробочим в ПАТ "Рудьківське". Останнє місце роботи — в ТОВ "Земля і Воля".
Долучився до лав ЗСУ 24 лютого 2022 року.
Під час виконання бойового завдання на Донеччині 26 березня 2024 року Вадим Кривошей зник безвісти.
Загибель бійця підтвердили за ДНК-експертизою.
Поховали воїна на кладовищі в рідному селі.
У чоловіка залишилися дружина, доньки, мати та сестра.
Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).
Коментарі
Дописати коментар