Князівство з 1000-річною історією
– Це відома історія. Після смерті батька князя Володимира (Великого або Хрестителя. – Ред.) його сини почали між собою війну. Причому літописець усі гріхи перекладає на одного зі старших братів – Святополка – і називає того Окаянним. Тоді загинули і Борис, і Гліб, інші брати. До речі, це самі ті Борис і Гліб, на честь яких у Чернігові зведено собор, – пояснює історик Володимир Пилипенко. – У цій братовбивчій бойні вижили київський князь Ярослав і чернігівський князь Мстислав, і в 1024 році після переможної Мстислава битви під Лиственом вони розділили Русь по Дніпру. По праву руку від Дніпра сів Ярослав, і постало Велике Київське князівство. А по ліву руку від Дніпра сів Мстислав, і постало Велике Чернігівське князівство. І це була перша згадка про Чернігівське князівство саме як окреме політичне утворення.
Постає логічне питання про кордони цього утворення. Кордони Київської Русі – не ті, що кордони зараз. Те, що ми бачимо на карті, наприклад, у шкільному історичному атласі,– досить умовні кордони, тому що чіткої демаркації цих кордонів не було в сучасному розумінні цього слова. Однак, за оцінками вчених, наше князівство справді було величезним.
– Територія Чернігівського князівства за часів Мстислава простягалася фактично від Тмуторокані, це нинішня Кубань, і далі по лівому берегу Дніпра аж майже до володінь Великого Новгорода. – каже Сергій Лепʼявко – І це не фантастика, це правда. На той час володіння Мстислава – так буде правильніше називати це утворення – займало більше ніж третину території ранньої Київської Русі. Виходить, за часів братів Ярослава та Мстислава на Русі було два правителі, які поділили Русь по Дніпру, і одним із двох центрів Русі був саме Чернігів.
Коли помирає Мстислав Хоробрий, Чернігівське князівство знову повертається до складу єдиної Русі на чолі з Ярославом Мудрим. А після його смерті Русь знову розділяється вже між його синами. Чернігівським князем стає Святослав Ярославич. І саме він засновує велику чернігівську династію Святославичів. І з того часу Чернігівське князівство стає більш окресленим географічно, воно простягалося на північ і північний схід.
– Потім почався період так званої феодальної роздробленості. Зазвичай у нашій історіографії цей період подається як період занепаду, хоча це не так, – пояснює історик Володимир Пилипенко. – Це просто певний період еволюційного розвитку. Характеризувався він тим, що князі почали роздавати землі своїм синам, а ті – своїм синам. Зрозуміло, що претендентів на князювання дуже швидко стало більше, ніж самих земель, і між цими претендентами велися постійні війни. Тоді Чернігівське князівство починає дробитися не менші уділи: спочатку відділяється Новгород-Сіверське, потім – Курськ, Брянськ та інші.
Важливо розуміти, що на той час існував тривалий політичний конфлікт між двома великими династичними гілками, нащадками Ярослава Мудрого: чернігівською династією Святославичів і київською династією Мономаховичів.
Чернігівські князі з цієї династії вісім разів займали київський престол, вони завжди вирізнялися войовничістю. Центром династичної гілки Святославичів був саме Чернігів. До речі, головний герой того ж «Слова о полку Ігоревім» також був чернігівським князем наприкінці свого правління.
– Чернігівське князівство, як й інші князівства на той час, було влаштовано за принципом так званих уділів. У середині великого Чернігівського володіння були менші князівства. І на менших престолах, наприклад у Муромі, Путивлі, Брянську, Стародубі, сиділи молодші князі. Тобто це були або діти, або онуки старшого чернігівського князя. Коли старший князь помирав, ішло переміщення цих князів по старшинству. І найстарший зі Святославичів займав чернігівський престол, – пояснює професор Лепʼявко.
Стосунки між цими дрібними князівствами та Черніговом будувалися за феодальним принципом «васал – сюзерен». Основним зобовʼязанням дрібніших князів була військова служба своєму князю-господарю. І ті ж самі муромські, стародубські, брянські князі були зобовʼязані на вимогу чернігівського князя приходити з дружиною і брати участь у походах.
Саме місто Чернігів, як і будь-який адміністративний центр, дуже швидко росло. Тут жив князь, жила його сімʼя, управителі, відповідно, створювалась інфраструктура у вигляді дружини, обслуги, постачання всього, що необхідно князю та дружині, і багато іншого. За словами Сергія Лепʼявка, недалеко від сучасної міської ради на вулиці Магістратській під час археологічних розкопок були знайдені залишки пекарні, де діяли близько десятка печей для випічки хліба. Це було велике виробництво, яке, скоріше за все, обслуговувало князівський двір. Це свідчить про масштаби й організацію життя в Чернігові.
За результатами розкопок останніх кількох десятків років археологи досить точно можуть окреслити площу заселення міста, і тоді за певними методиками можна обрахувати приблизну кількість мешканців.
– Оцінки різні, – коментує історик Володимир Пилипенко, – хтось рахує трохи менше 20 тисяч жителів, хтось говорить – понад 20 тисяч. Але у будь-якому разі для середньовіччя оці цифри – плюс-мінус 20 тисяч мешканців міста – величезні цифри, і це величезне місто. Для порівняння. От ми зараз живемо в Чернігові, який не найбільший і не найменший, а такий собі середній обласний центр України. А в часи Київської Русі, десь 800–900 років тому, це був мегаполіс. Тоді населення в місті Париж було менше, ніж у Чернігові.
В основному на той час європейські міста мали 5–7 тисяч жителів. І тільки найбільші міста досягали такого розміру, як 20–30 тисяч населення. Тільки Константинополь був винятком, у ньому проживало 200–300 тисяч, але то була столиця Візантійської імперії. Отже, для свого часу Чернігів був величезним і багатим містом, і це ми можемо побачити навіть зараз. Достатньо вийти і подивитись на збережену архітектуру. Бо завжди, і особливо в ті часи, архітектура – це була наочна демонстрація багатства.
– Будівництво Спаського собору, будівництво інших соборів – це було колосально дорого, – коментує історик Володимир Пилипенко. – І щоб забезпечити таке будівництво, треба було мати значну кількість так званого надлишкового продукту, тобто грошей, за які закупити матеріали, найняти майстрів. Плюс треба було мати гарну логістику, гарне управління, щоб забезпечити доставку цих матеріалів та всього іншого. Тобто таке велике будівництво – це завжди демонстрація багатства міста і князівства в цілому.
Як доказ багатства Чернігова історик Лепʼявко наводить і знайдені археологами на території Чернігова залишки ювелірних майстерень часів Київської Русі, їх розкопано близько десятка. Також було знайдено півтора десятка давньоруських скарбів. Вочевидь, тут жили люди заможні і процвітало виробництво.
Саме монгольська навала в середині 13-го століття стала страшним ударом для Чернігівського князівства. Але слід звернути увагу, що місто, на відміну від розповсюдженої думки, не було знищено.
– Життя в Чернігові залишилось, про це свідчать археологічні розкопки та деякі письмові дані. Наприклад, продовжував діяти Спаський собор, на Валу археологи фіксують ремісничі майстерні, – пояснює Сергій Лепʼявко. – Тобто життя тривало. На мою особисту думку, другим потужним ударом, який суттєво вплинув на Чернігів, було поширення чуми в середині 14-го століття. Про цю значну подію в історії людства мало хто знає, бо вона якось слабо вплетена в історію України. А чума тоді знищила третину населення Європи, до половини населення Китаю та Індії. І от із середини 14-го століття, коли ця чума прийшла і на наші землі, різко занепадає життя в Чернігові, а відновлюється потім вже тільки в 15-му столітті. Тобто найбільший занепад Чернігова – друга половина 14-го століття.
Незважаючи на все це, Чернігів залишався князівським центром, князівським містом по суті аж до 1500 року, коли московський князь завоював Сіверську землю та перетворив її на частину московської держави. І це було перше зафіксоване завоювання московії на території України. Тобто понад 500 років тому саме з нападу на Чернігово-Сіверщину почалася історія збройного конфлікту між московським князівством і Україною.
Коментарі
Дописати коментар