Вбиті росією: Тевкун Ніна. Колесник Людмила. Гаврикова Алла

11 березня 2022 року Ніна Тевкун була вдома, коли туди близько 14.00 влучив снаряд. Тяжко поранена жінка ще хвилин 40 була живою. Медсестра вколола їй знеболювальне, і так, не приходячи до тями, 73-річна Ніна померла.

У будинку Ніни того дня був також сусід і сват Віталій Сотник. Він зайшов провідати онуків і приніс продукти. Життя Віталія теж відібрав той снаряд.

«Я тоді був біля будинку, отримав численні поранення. Мій, на той час 12-річний, син був у домі. Він дивом вижив. Маму з тестем завалило уламками», – пригадав Олег Тевкун.

Ніну і Віталія поховали спершу на подвір’ї, а після звільнення Чернігівщини у квітні 2022-го перепоховали на цвинтарі.

Ніна народилася у селі Левковичі. Навчалася у Чернігові у технікумі при підприємстві «Хімволокно». Потім працювала там – обслуговувала машини у ткацькому цеху.

У 45 років вийшла на пенсію і вирішила повернутися у рідне село. Збудувала дім у Левковичах. Розводила кролів, мала чимало пород. Вирощувала сад, працювала на землі. Обожнювала природу. Мала непосидючий характер. Взимку любила в’язати.

«Мама спершу безвилазно жила у селі, а потім, коли почалися проблеми зі здоров’ям, я на зиму забирав її у Чернігів. У теплу пору вона знову поверталася в Левковичі. Її сусідами були батьки моєї дружини. 24 лютого 2022 року ми всією родиною приїхали в Левковичі. Вважали, що там буде безпечніше. Крім того, бензину не було, щоб їхати кудись на захід України. Так ми потрапили в окупацію. Жили на околиці, російські окупанти туди особливо не потикалися. Лише після того, як обстріляли, приходили, тицяли в мене пістолетом. Думали, що я військовий, якого прихистили», – розповів Олег.

У Ніни Тевкун залишилося двоє синів та четверо онуків.

42-річна Людмила Колесник загинула від обстрілу Анисова на Чернігівщині 9 березня 2022 року. Село в окупації не було, проте потерпало від частих російських обстрілів.

Того дня, 9 березня, Людмила з чоловіком Андрієм Манойликом пішли до сусідів через город, щоби зарядити телефон. Електроенергії у селі не було, гаджети заряджали від автомобілів чи генераторів. Подружжя тільки-но дійшло до сусідів, як на городі впали міни. Уламок потрапив жінці під праву руку, вона загинула на руках у чоловіка.

Людмила Колесник народилася у Чернігові. Там вивчилася на бухгалтерку, потім здобула диплом спеціалістки з економіки. Працювала за фахом: в обласній податковій, на місцевих підприємствах.

У 2016-му познайомилася з Андрієм і переїхала до нього у село Анисів.

«Ми з Людочкою жили мирно. Вона така добрячка була. У неї все так акуратно було скрізь… Вона якась неймовірна дитина. Людина з міста, не побоялася, переїхала в село. Їй усе цікаво було: корови, город, загалом сільське життя… Вона стільки квітів у мене понасаджувала, ходжу повз них і плачу. І тварин Людмила сильно любила. У Чернігові у неї були кішка Соня, папуга Федір, равлик, рибки. А тут – корівка наша Красуша, Людочка любила з нею розмовляти, як з людиною», – згадала свекруха Любов Манойлик.

Вільний час Людмила приділяла родині. Разом із Андрієм планували звести окремий будинок у Анисові, але завершити будівництво не встигли.

Людмилу поховали 11 березня 2022 року. У неї залишилися цивільний чоловік, мама та сестра.

До свого 66-річчя Алла Гаврикова не дожила 4 дні. 11 березня 2022-го вона загинула під час обстрілу села Красне Чернігівської області на своєму подвір’ї.

«Напередодні в Алли пропала собачка. Вона її шукала. Того дня їй здалося, що собачка на городі бігає. Пішла подивитися. Потім затрималася у дворі й почався обстріл села. Осколок влучив їй у шию, отак Аллочка й загинула», – пригадала подруга Надія Шкурко.

У будинку Алли Гаврикової було два погреби. Під час війни до неї приїхали знайомі. Вони ховалися в одному, а вона в іншому. Про те, що жінка загинула, знайомі дізналися ввечері.

Надії про смерть повідомив сусід наступного ранку. Аллу поховали на місцевому кладовищі під обстрілами 12 березня 2022 року. Після звільнення області у квітні 2022-го провели експертизу та перепоховали.

Алла Гаврикова народилася у Брянській області в Росії. Одружилася і переїхала в Україну, у Прип’ять, де чоловік працював на ЧАЕС. У подружжя народилося двоє доньок. Після аварії родина жила в Києві. Проте подружнє життя не склалося, пара розлучилася.

Згодом Алла одружилася вдруге і переїхала у село Красне на Чернігівщину. У тому шлюбі народився син.

«Алла була дуже активною жінкою. Я таких людей називаю «пульсуючими». Вона була старостою в церкві, ходила зі священиком на свята, на поховання тощо. На виборах була головою комісії. Постійно залучала подруг до різних заходів. Аллочка була чесна, пряма, ні на кого не тримала зла… Дуже не вистачає її «Доброго ранку, дівчата» у месенджері», – поділилася Надія.

В Алли Гаврикової залишилися діти й онуки.