Загиблі герої Чернігівщини: Акименко Олександр. Сергієнко Олександр. Коваль Вадим

У бою за Україну загинув 33-річний захисник, нацгвардієць Олександр Акименко, життєвий шлях якого був пов’язаний із селом Карильське Коропської громади. 

Від самого початку повномасштабного вторгнення Олександр хотів стати у бій із ворогом. Але тоді не зміг через стан здоров’я. Тож доєднався до лав захисників України пізніше, у жовтні 2023 року. Обороняв Україну на Запорізькому напрямку. Із січня цього року Олександр вважався зниклим безвісти. 

Влітку на територію України вдалося повернути тіла захисників, убитих на війні. Днями підтвердилося, що серед них, на жаль, є і Олександр Акименко.

Олександр Акименко народився 16 жовтня 1991 року в місті Сніжне, що на Донеччині. У 10 років разом із мамою переїхав до Києва. У столиці закінчив школу, влаштувався на роботу. Зустрів своє кохання.

Олександр познайомився із карильчанкою Іриною. Пара чекала найближчої відпустки, щоб одружитися.

Життя склалося так, що кохана воїна і її родина – це найближчі люди Олександра. В нього немає вже ні мами, ні рідні. Тож і на вічний свій спочинок воїн повертається до Карильського, туди, де його любили і так чекали живим. 

Прощання із захисником відбулося 8 листопада в Карильському.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Виконуючи бойове завдання на Луганщині, загинув солдат Олександр Сергієнко, житель села Білоцерківці Новобасанської громади. 

Народився воїн 25 травня 1988 року в селі Білоцерківці Бобровицького району Чернігівської області. Навчався в Білоцерківській неповній середній школі. У київському технікумі готельного господарства отримав цивільну спеціальність «офіціант, бармен, кухар».

Деякий час працював у закладах харчування міста Києва. Останні 15 років працював на посадах менеджера у відділеннях ТОВ «Нова Пошта» міста Києва. 

Під час повномасштабного вторгнення, незважаючи на бронювання від мобілізації працівників свого підприємства, як свідомий громадянин, 27 квітня 2024 року, узгодивши всі процедурні питання в Солом’янському районному у місті Києві ТЦК та СП, добровільно приєднався до лав 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Пройшов вишкіл у Навчальному центрі бригади, отримав військово-облікову спеціальність, пов’язану з проходженням служби в зенітно-ракетних військових підрозділах. 

Приймав безпосередню участь у бойових діях на Сході України по захисту рідної землі, перебуваючи на посаді номера обслуги 3-го ракетного взводу, 3-ї зенітної ракетної батареї 1-го самохідного артилерійського дивізіону 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. 

23 жовтня 2024 року, зберігаючи вірність військовій присязі, виявивши стійкість і мужність під час виконання бойового завдання по захисту суверенітету та територіальної цілісності України, отримав поранення, несумісні з життям. Бойовий шлях відважного воїна обірвався біля населеного пункту Нововодяне Сватівського району Луганської області.

Похований 06 листопада 2024 року в селі Білоцерківці (Ніжинський район, Чернігівська область)

Вадим Коваль народився 26 вересня 1987 року. Після закінчення Тиницької середньої школи навчався в Київському будівельному училищі.

   З 2008 року працював слюсарем рухомого складу в Бахмацькому депо.

   Учасник АТО/ООС, Вадим Коваль не зміг чекати, як його рідний край знищують росіяни, тому доєднався до війська у перші дні повномасштабного вторгнення: був призваний до лав ЗСУ 24 лютого 2022 року. Він став надійним побратимом для кожного, з ким зводила його військова доля.

    Відданий військовій присязі на вірність українському народові, виконуючи військовий обов’язок з оборони та відсічі збройної агресії російської федерації проти України, загинув 4 листопада 2024 року.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).