Ярослав Валерійович Кураленя народився 4 березня 1999-го. Закінчив 11 класів Борзнянської школи ім. Х. Алчевської, після чого продовжив навчання у Чернігівському медучилищі. Останнім часом працював на різних роботах у Чернігові та Києві.Полюбляв грати у настільний теніс, допомагав організовувати місцеві спортивні змагання. Знайомі, друзі, відгукуються про Ярослава як про доброго, товариського, спокійного, завжди готового прийти на допомогу.
На військову службу був призваний 16 вересня 2024 року Третім відділом Ніжинського РТЦК та СП.
15 листопада 2024 року під час виконання службових обов’язків, внаслідок ураження ворожим FPV-дроном, отримав поранення, несумісні з життям.
У загиблого воїна залишилися батько, матір та молодший брат.
Народився Микола Бобир 17 жовтня 1981 року у Сосниці. Закінчив з відзнакою три навчальних заклади: Сосницьку середню школу, Сосницький сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку та Харківський національний аграрний університет ім.В.В.Докучаєва, де здобув ступінь магістра за спеціальністю «Економіка підприємства».Його високі досягнення свідчать про те, що він прагнув більшого, будував плани і був відповідальним, а у професійній діяльності він обіймав важливі посади.
Микола був людиною спокійною, з почуттям внутрішньої гідності. Він був уособленням надійності: турботливий син, чоловік та брат. Як люблячий дядько, він мріяв прищепити племінникам любов до свого хобі – риболовлі. На самоті з природою він знаходив свій внутрішній спокій. Навіть у найтяжчі моменти на передовій він знаходив сили, щоб подарувати своїй матері мить спокою, сказавши: «Мамо, а я на березі річки рибу ловлю». Його спокійна манера спілкування назавжди залишиться символом його турботи та незламності духу.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Микола долучився до волонтерської роботи – допомагав розбирати завали після обстрілів міста Харкова в складі благодійного фонду «Відбудуємо Харків разом».
1 жовтня 2023 року він став на захист України, приєднавшись до лав Збройних Сил. Служив у 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр» на посаді стрільця-зенітника.
На жаль, 18 листопада 2024 року Микола загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Кліщіївка Бахмутського району Донецької області. Йому назавжди 43 роки.
За життя Микола отримав медаль «Учасник бойових дій».
На знак визнання його незламності та найвищої жертви, він був посмертно нагороджений державною нагородою України – медаллю «Захиснику Вітчизни».
Слова його дружини Марини, найкраще описують, кого ми втратили:
«Мій чоловік – це людина з великим, щирим і нескінченно добрим серцем, без гнилі й фальші. Людина слова, честі та совісті! Дуже хочеться, аби всі пам’ятали, заради кого й якою ціною Україна залишається незалежною. Щоб розуміли, поважали й цінували тих, хто віддав найцінніше – своє життя – за Батьківщину!»
Володимир Салуян народився 2 листопада 1972 року в селищі Березна.Навчався у Березнянській школі. Після закінчення школи вступив до Козелецького ветеринарного технікуму.
20 листопада 1992 року Володимир Федорович розпочав службу у Національній гвардії України, отримав звання старшого сержанта.
Після завершення служби він повернувся додому, працював у правоохоронних органах, мав звання лейтенанта.
У 2014 році долучився до ЗСУ. Був в АТО в Луганській та Донецькій областях. Під час одного з боїв отримав мінно-вибухову травму.
З початку повномасштабного вторгнення Володимир знову долучився разом із 1-ою окремою танковою бригадою до оборони Чернігова.
Далі виконував бойові завдання на територіях Запорізької та Донецької областях, де вдруге отримав уламкове поранення. Після реабілітації знову повернувся до побратимів.
Загинув Володимир Салуян 15 листопада 2024 року.
Коментарі
Дописати коментар