Друкарська справа в Чернігові: цікава історія

Друкарська справа в Чернігові

Передумови книговидавничої діяльності на Чернігівщині було закладено у традиціях книгописання. Започаткована в Чернігівському князівстві традиція писемності, книжності і послужила згодом потужним поштовхом розвитку на цих землях друкарської справи. Зокрема, на досвіді творців рукописних книг базувалася, діяльність стаціонарної друкарні Лазара Барановича — відомого церковного, політичного і літературного діяча ХVІІ століття.

Найбільш вивченою сторінкою друкарської справи на Чернігівщині є видавнича діяльність Л. Барановича, який в 1679 р. з Новгорода-Сіверського переводить друкарню до Чернігова. На особливості друкарства у нашому місті вказує у своїй праці «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми» й відомий учений Я. Ісаєвич, зазначаючи, що воно було незалежним («...Баранович домігся ставропігії для своєї архиєпископії і сам став головним цензором видань власної друкарні»). Попри заборони і погрози Синоду 1720 р., щоб усі книги були «с московскими согласны», Чернігівська друкарня до 1724 р. зберегла самостійність і друкувала книги українською, польською, латинською і церковно-слов’янською мовами різного змісту, за цей час її існування вийшло більше 50 книг.

В архіві петербурзького синоду збереглися акти звірки чернігівських друків з російськими. З них видно, як прискіпливо переглядалися тексти та усувалися всі українські звороти і навіть найдрібніші зміни слів. Взагалі значна частина чернігівських друків цього періоду є повторенням видань київських не тільки за змістом, але й за оформленням. Щоб хоч трохи урізноманітнити свій репертуар, чернігівська друкарня вдавалася до хитрощів. У кінці XVII — на початку XVIII ст. одним з найпопулярніших її друків було «Руно орошенноє» Дмитра Туптала-Ростовського, яке в 1677-1702 рр. видавалося сім разів. Маючи намір видати наступне, восьме видання, керівники друкарні не сподівалися отримати дозвіл московської синодальної контори. Тому десь після 1753 р. було видано цю книжку з датою «1702», як досить докладну копію справжнього сьомого видання 1702 р. Монахи займалися продажем книг, їх також віддавали в комісію чернігівським міщанам. Продавалися чернігівські друки і в Києві. Втім, розповсюдження їх не завжди йшло добре: у першій половині XIX ст. доводилося займатись збутом решток тиражів видань другої половини XVIII ст.

Цей період характеризує і Т. Каменєва, яка вважає, що останні роки свого існування Чернігівська друкарня, мабуть, нічого не друкувала. Якийсь час продовжувалися ще палітурні роботи і продаж книг. Від цього періоду життя старої друкарні ніяких видань не збереглося. Як зазначає Т. Каменєва, її місце зайняла друкарня губернського правління, що скуповує в 1846 році шрифти і матеріали чернігівської друкарні, насправді це відбулося пізніше. Ще у 1861 р. на базі Чернігівського архієрейського дому за безпосередньою участю архієпископа чернігівського Філарета Гумілевського відкрито друкарню та засновано часопис «Черниговские епархиальные известия» найактивнішим автором якого був він сам.

«В «Земском сборнике Черниговской губернии» № 1-2 за 1886 рік вказується, що «Собрание 1870 года разрешило Управе купить типографию и ассигновать на это 7425 рублей или из запасного капитала, или из общих сметных остатков. Покупка состоялась в августе 1870 года. Типография состояла из скоропечатной машины, ручного станка, шрифтов и других принадлежностей. На приобретение и первоначальное обзаведение типографии из губернского сбора издержано 7408 рублей». З того часу діяльність друкарні  була постійно об’єктом уваги місцевої влади. Так, у звіті Чернігівської губернської земської управи за 1899 рік читаємо: «Типография губернского земства помещается, как и прежде, в нижнем этаже дома Губернской Управы, занимая в нем 9 светлых комнат, служащих — 15 человек». У звіті також опублікована таблиця діяльності друкарні за 10 років. Аналіз даних свідчить, що з 1889 по 1899 роки земська друкарня приносила в середньому дохід більше шестисот карбованців за рік. Жодного року збитків не було, а в 1899 році вона дала чистого прибутку 1966 крб. 71 коп. Отже, такий стан справ друкарні губернського земства був досить вигідним, про що йдеться у звіті Чернігівської губернської земської управи».

Аналіз архівних та літературних джерел свідчить про те, що у ХVІІ—ХІХ століттях у Чернігові діяла друкарня і він був лідером книговидання.

Людмила Нижник, старший науковий співробітник Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».