Архітектура Чернігова і Друга світова війна
22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на СРСР. Німці дуже швидко просувались українськими землями на схід. Вже в серпні вони підступали до Чернігова. Готуючись взяти місто, 23 серпня нацисти почали завдавати авіаудари по Чернігову, які тривали до 25 серпня. Саме тоді міська архітектура постраждала найбільше.
Чернігівці, які пережили Другу світову війну, розповідали, що 23-25 серпня місто охопили страшні пожежі. Їх було так багато, що небо здавалось червоним. Будинки швидко спалахували вогнем, адже більшість була дерев’яна, і пожежа поширювалась містом.
Від пожеж 1941 року в Чернігові постраждали Успенська церква Єлецького монастиря, католицький костел Святого Олександра та будинки Гортинських. Сильних ушкоджень зазнала П’ятницька церква та колишній кінотеатр Щорса. Тоді як Миколаївська, Хрестовоздвиженська та Вознесенська церкви, разом із садибою Милорадовичів, готелем “Царьград”, будинком Дворянського зібрання та жіночою єпархіальною школою зовсім зникли після Другої світової війни.
Одним з найстаріших храмів Чернігова, що зазнав пошкоджень під час Другої світової війни, була церква Успіння Святої Богородиці при Єлецькому монастирі. Згідно з легендою, Єлецький монастир виник в середині XI століття. Нібито його заснував князь Святослав Ярославович. Важко сказати, коли точно з’явився монастир. Проте у другій половині XII столітті його існування – це факт.
У XII столітті при монастирі з’явилась Успенська церква. З того часу і до початку XX століття її кілька разів відновлювали. На жаль, після Другої світової війни довелося ще раз.
У 1857 році частиною міського простору Чернігова став католицький костел Святого Олександра. Його побудували на стику Воскресенської та П’ятницької вулиць. Костел мав форму класичної базиліки з високою стелею, тому важливим елементом споруди були нефи – витягнуті структури, що розділяють простір. Невіддільною рисою нефів були античні колони та інші вертикальні елементи, що підпирали стелю.
Радянська влада костел закрила. У 1935 році під час активної кампанії зі знищення храмів костел перебудували. З 1936 року костел був місцем проживанням працівників НКВС, поки не вигорів у 1941 році.
Оскільки основа костелу була з цегли, вона зберіглася. Після Другої світової війни його відновили. Наразі будівля костелу передана Державному архіву Чернігівської області для зберігання фондів.
Вогонь 1941 року в Чернігові пошкодив і садибу Гортинських. Це був комплекс стародавніх будинків, якими сім’я Гортинських володіла з 1860-х років. Останній власник садиби Олександр Олександрович Гортинський займав високу посаду в Чернігівській повітовій земській управі, тому один будинок садиби відвели для страхового відділення Чернігівського земства. Коли більшовики прийшли до влади, садибу Гортинських націоналізували. У будинку в період 1926-1941 роки був розташований Санітарно-бактеріологічний інститут. Під час німецько-радянської війни два будинки 24 серпня 1941 року було пошкоджено в результаті бомбардування німецькою авіацією, але після ремонту робота інституту відновилася. В одному з будинків, відбудованому в 1946 році, розмістився міський комітет партії, в іншому, відбудованому в 1948 році - партійний кабінет і міськком комсомолу. У 1957 році приміщення було передано міській дитячій лікарні. Згодом, в 1958 році була споруджена двоповерхова галерея - простір між двома будинками забудували, об'єднавши в єдину будівлю. Після спорудження нового комплексу дитячої лікарні, в 1973 році в будівлі розмістилася обласна стоматологічна поліклініка.
Значних руйнувань зазнала П’ятницька церква – символ сучасного Чернігова. Її було споруджено в кінці ХІІ — на початку ХІІІ ст. на чернігівському посаді біля торгу і названо на честь святої Параскеви-П’ятниці — покровительки торгівлі, сільського господарства, сім’ї. Тому поруч з нею постійно були базари.
Протягом 1943-45 рр. було проведено консерваційні роботи, а в 1962 р. завершено реставрацію в гаданому первісному вигляді за проектом видатного реставратора Петра Барановського. При цьому не були відновлені первісні бокові притвори, а також прибудови ХVІІ—ХІХ ст, ротонда–дзвіниця була розібрана.
Іншою архітектурною пам’яткою Чернігова, що зазнала сильних ушкоджень під час Другої світової, був колишній кінотеатр імені Щорса. Побудований у 1939 році, він ледь не зник у 1941-1943 роках. Однак, радянці швидко відновили і розширили його. Адже кінотеатри відігравали важливу роль у пропаганді СРСР, особливо у повоєнні роки.
Більшість церков Чернігова були дерев’яними. Тому серпневі пожежі 1941 року знищили їх повністю. Сьогодні важко ідентифікувати кількість церков, що згоріли. Проте точно відомо, що з-поміж них були такі церкви XVIII століття як Миколаївська, Хрестовоздвиженська та Вознесенська.
У 1941 році зникла садиба Милорадовичів, збудована наприкінці XVIII століття. Це був великий довгий будинок, виконаний у стилі класицизму. Його вхід прикрашали античні колони. Всередині розташовувалась велика бібліотека. На початку XX століття більшовики використовували садибу Милорадовичів як приміщення для музею.
Пожежі 1941 року знищили і один із найстаріших готелів Чернігова – “Царьград”. Він функціонував з початку XIX століття. У 1846 році в ньому навіть зупинявся Тарас Григорович Шевченко.
Інша архітектурна пам’ятка, що згоріла у серпні 1941 року – будинок Дворянського зібрання. Будівництво розпочалось у 1859 році, а закінчилось у 1870-му. Автором проєкту був Дмитро Єфімов. На початку 1950-х років руїни будинку Дворянського розібрали, не відновивши споруду. Подібна доля спіткала і жіночу єпархіальну школу.
Жіноча єпархіальна школа з’явилась у Чернігові в 1882 році. Її побудували на стику Гончої та Стрітенської вулиць. Будівлю проєктував Дмитро Савицький – талановитий архітектор з Городні. У ній мав бути і навчальний, і житловий простір, адже училище було інтернатом. Тому жіноча єпархіальна школа вражала своїми розмірами і красою. До того ж школа мала велику бібліотеку. Дівчата, які любили читати, могли брати в ній хоч 150 книг у рік. Однак, з приходом більшовиків до влади її перестали використовувати за призначенням. Там розташували видання “Деснянська правда” та “Гарт”.
У серпні 1941 року будівля жіночої єпархіальної школи погоріла. У вогні зник дах та міжповерхові перекриття будинку. За радянських часів школу планували відбудувати. Навіть знайшли нового архітектора Лева Суднікова, який розробив план з відновлення. Однак далі справа не пішла. Натомість будівлю почали розбирати. І вже в 1963 році на місці колишньої жіночої єпархіальної школи в Чернігові постала нова будівля. Так проєкт Дмитра Савицького зник з архітектурного обличчя Чернігова.
Загалом внаслідок Другої світової війни близько 70% міської архітектури Чернігова зникло. З-поміж знищених будівель були як жилі, так й історичні. Багато з них залишились “безіменними”. Тому важливо зберігати пам’ять про втрачені пам’ятки архітектури, що нам відомі.
Коментарі
Дописати коментар