Загиблі герої Чернігівщини: Дворнік Федір. Скляр Володимир. Кукліновський Максим

Військовослужбовець Федір Дворнік, позивний Дим, загинув 10 серпня 2023 року в селі Миколаївка, що на Чернігівщині. Він отримав множинні поранення тіла внаслідок вибухів.

Федору було 43 роки. Він народився на Донеччині. Закінчив Дрогобицький навчальний центр №40, де здобув фах слюсаря-ремонтника другого розряду та маляра-технолога. Жив із родиною в селі Скварява у Львівській області. У цивільному житті працював з автомобілями – займався ремонтом і фарбуванням.

Під час повномасштабної війни чоловік став на захист України, долучившись до складу військової частини А-4126. Обіймав посаду оператора-розвідника. Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Федя був «ходячою енциклопедією», мав дуже багато зацікавлень, зокрема спорт – це були переважно єдиноборства. Обожнював він і музику, деякий час був діджеєм. Також вирізьблював малюнки на коштовностях, робив ножі та цікавився військовою тематикою. Він був надійним другом, побратимом, завжди веселим, у гарному настрої, незважаючи ні на що», – розповів його побратим із позивним Шаман.

Поховали воїна у селі Скварява.

У Федора залишилися дружина Галина, син Максим і донька Олександра.

Військовий льотчик Володимир Скляр загинув 8 березня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Нова Басань на Чернігівщині. Його вертоліт збили російські окупанти. Капітан Скляр загинув, а екіпаж взяли в полон. У березні офіцеру мало виповнитися 30 років.

Володимир народився в селищі Марківка Луганської області. З дитинства мріяв бути льотчиком. Після закінчення 9 класів пішов навчатися в Луганський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус імені героїв Молодої гвардії». Потім вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Закінчив інженерно-авіаційний факультет і став офіцером. Дуже любив спорт, неодноразово брав участь у змаганнях з бігу в Україні. Мріяв взяти участь у чемпіонаті світу з триатлону «Iron man». Вчив англійську мову. Цікавився історією, любив ходити на пошук історичних цінностей з металошукачем.

Після випуску, у 2014 році, пішов на службу до лав 11-ї окремої бригади армійської авіації на посаду бортового авіаційного техніка. Брав участь в АТО на Донбасі. У складі екіпажу вертольота Мі-8МТ здійснював евакуацію поранених бійців і доставляв гуманітарну допомогу. Потім брав участь у миротворчих місіях у Демократичній республіці Конго та Ліберії. За час служби був неодноразово нагороджений, зокрема, нагрудними знаками: «Воїн-миротворець», «За службу та звитягу» ІІІ ступеня. Мав сертифікат за наліт понад 1000 годин на вертольоті МІ-8.

З перших днів повномасштабної війни Володимир разом із побратимами боронив від окупантів небо над Київщиною та Чернігівщиною.

Посмертно Володимир Скляр отримав звання майора та був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Поховали офіцера на військовому кладовищі у місті Васильків Київської області. У Володимира залишилися дружина та п’ятирічна донька.

Молодший сержант Максим Кукліновський, позивний Чопер, загинув 28 лютого 2022 року під час бою в селі Ольшана Прилуцького району Чернігівської області. Захиснику було 27 років.

«Я знав Макса лише чотири дні. 28 лютого нам наказали їхати в Ольшану, там мала йти російська колона. Нас приїхало 23 людей, а колона виявилася дуже великою: понад 170 одиниць техніки, самі танки. Комбат попросив нас затримати її хоча б на годину: підбити перший танк і відходити. Ми зробили засідки в лісосмузі біля дороги. Макс пішов в самий її край. Перший танк ми тоді підбили, колону затримали. Почали відходити, але танки, що йшли позаду, стали обстрілювати цю лісосмугу. Перший постріл по Максу прилетів», – розповів побратим Валерій Судика.

Максим народився в селі Мар’янівка Житомирської області. Був наймолодшим у родині. Після школи працював на місцевому склозаводі. Потім служив строкову, а після неї підписав контракт із ЗСУ. Це співпало з початком війни на сході України. До 2018 року був у АТО. Воював на Донеччині.

Після закінчення контракту Максим повернувся додому. У 2019-му одружився. А в березні 2020-го в нього народився син Ілля.

«Максим дуже хотів власних дітей. Він бавився з племінниками, а їх у нього шестеро. І діти його любили, навіть чужі йшли на руки. Таким він добрим, веселим був… Коли народився Іллюша, Максим багато часу йому приділяв. Тільки два роки встиг побути з сином», – поділилася мама Наталя.

У вільний час чоловік обожнював риболовлю. На свята та у вихідні готував на мангалі плов та уху для всієї родини. Був дуже доброю, відповідальною, чуйною людиною. Мав організаторський талант. 

Після одруження Максим з батьком та братом ремонтували будинок дідуся, який той залишив йому у спадок. Перед Різдвом у 2022-му він нарешті перебрався туди з дружиною та сином. А в лютому прийшла повістка. Максим служив у 54-му окремому розвідувальному батальйоні імені Михайла Тиші.

«Ми до війни з Максимом працювали на склозаводі в одній зміні. Разом ходили на роботу та з роботи. Нас Іллюша зустрічав завжди. А коли вже Максим загинув, то хлопчик ще довго ходив до брами. Ми навіть не могли зрозуміти якийсь час, чого він туди йде. А потім невістка забирає його, а він кричить: «Татко, татко», а татка вже немає… Зараз ми приїжджаємо на кладовище. Іллюша цілує фотографію, гладить, каже, то мій тато. Він дуже схожий на Максима і за зовнішністю, і за характером», – розказує мама.

Тіло Максима Кукліновського привезли додому 6 березня і поховали на місцевому кладовищі. На місці загибелі в Ольшані побратими встановили пам’ятний знак.

Посмертно захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У 2024 році в школі, де навчався Максим, відкрили меморіальну дошку на чого честь.

У захисника залишилися дружина, син, батьки, брат, сестра та племінники.