Письменники Чернігівщини: Кочубей Ніна

Ніна Миколаївна Кочубей народилася у 1954 році у місті Прилуки. Дитинство дівчинки пройшло у мальовничому селі Сокиринці, що знаходиться у Прилуцькому районі. Цікаво, що дід майбутньої письменниці, Горбенко Василь Дмитрович, дуже гарно малював, селяни знали його як художника-самоучку. В ті часи Горбенки були кріпаками Григорія Павловича  Галагана, але пан дав родині вільну за довго до скасування кріпаччини. Саме Григорій Галаган помітив малярський талант Василя Горбенка. Тож не дивно, що у внучки художника також є творча жилка та вишуканий художній смак.

Зовсім юною Ніна зустріла свого майбутнього чоловіка, Миколу. В той час Микола Кочубей з іншими художниками-практикантами приїхав розмальовувати садибу Галаганів. Ніна також намагалася малювати, але мала лише дешеві фарби. Микола помітив це і через деякий час подарував дівчині професійні. З того часу молоді люди були разом і врешті решт вирішили поєднати свої долі. Михайло Кочубей став відомим художником і членом Спілки художників України, а Ніна – талановитою письменницею. 

Багато років Ніна Миколаївна викладала англійську мову в Прилуцькій гімназії №5 імені В. Залотокіна. Працюючи у гімназії, Н. Кочубей почала реалізовувати себе як письменниця. Її публікації з’являлися у місцевих газетах та журналах «Жінка», «Літературний Чернігів», «Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах». 

У 2011 році була видана перша книга Ніни Кочубей, «Замальовки з натури». У 2018 році світ побачила друга книга письменниці «Земні миттєвості». 

Обидві книги – це збірки оповідань та есе, що написані в стилі класичної художньої літератури. Яскраве та емоційне слово письменниці змушує читача сміятись і плакати разом із героями, перейматися кожним поворотом сюжету. Мова творів проста та зрозуміла – авторка не вдається до складних стилістичних засобів, тому проза пані Ніни зрозуміла та близька багатьом читачам. 

Найкоротшим, справді малесеньким у книзі Н. Кочубей «Земні миттєвості» є оповідання «Скупі рядки». Його назва говорить сама за себе, адже у творі дійсно мало слів. Сюжет викладений стисло та виразно. У творі йдеться про жінку, яка стояла з простягнутою рукою і просила гроші на лікування доньки. Про героїню написано, що її вуста скорботно стиснуті й очі великі, глибокі та виразні. Майстерно підібрані епітети змушує читача відчувати себе учасником подій і нервувати за кожного персонажа оповідання. 

У своїх оповіданнях Ніна Кочубей ненав’язливо та просто дає поради, які запам’ятовуються безпосередньо і надовго. Щастя у її розумінні – це вміння радіти простим речам, про що написано в оповіданні «Щасливий». В оповідання «Конвалії» письменниця говорить про таку чудову якість людської душі як щедрість. Бути щедрим у розумінні Ніни Кочубей – це вміти обдарувати квітами у відповідь на привітну усмішку. В оповіданні «Ти мене чуєш» пані Ніна пише про кохання, як про надзвичайне почуття, що дозволяє бачити образ найдорожчої людини у берізці біля воріт.

Багато оповідань схожі на записи у щоденнику, проте деякі думки Ніни Кочубей сприймаються, як застороги. Її, як і багатьох письменників та поетів, дуже хвилює,  що у вирі буденних подій часто проходимо повз важливе і не цінимо, що маємо. 

Свої нариси «Боюся весни» та «Ти мене чуєш» Ніна Кочубей присвятила пам’яті свого чоловіка, Миколі Кочубея. На обкладинці своєї книги письменниця розмістила світлину картини чоловіка «Волошки».