Загиблі герої Чернігівщини: Максименко Євген. Степанчук Микола. Пархоменко Павло

Максименко Євген Миколайович народився 14 серпня 1993 року в Анисові на Чернігівщині. У 2011-му закінчив Анисівську загальноосвітню школу. У 2012-му закінчив Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту за спеціальністю електрогазозварник. Працював за фахом та постійно підвищував кваліфікацію. 

З 2012-го проходив строкову службу в почесній варті окремого полку президента України. 

З першого дня повномасштабного вторгнення  пішов добровольцем обороняти рідну землю. Спочатку став на захист Чернігівщини. Після виходу російських військ з території Чернігівської області продовжував стояти на захисті кордонів області на посаді водія мінометної батареї.

У травні 2023 року був направлений в Донецьку область для оборони Авдіївського напрямку. 5 жовтня 2023-го загинув під час виконання бойових завдань, повʼязаних з захистом кордонів та суверенітету України. 

З дитинства відзначався працьовитістю та відповідальністю. Був товариський та мав багато друзів. Завжди боровся за справедливість та правду.

5 жовтня 2023 року загинув під час виконання бойових завдань.

Прощалися з військовим у Свято-Георгіївській церкві в Анисові.

Микола Олександрович Степанчук народився 21 липня 2000 року в селі Морівськ колишнього Козелецького району. Тут розпочав шкільне навчання. До третього класу пішов уже у Кладьківці, куди переїхала родина.

Далі сім'я переїздить у Вересоч, де Микола і закінчує 11 класів. У шкільні роки був завзятим спортсменом, грав у сільській футбольній команді. Після школи вступає до Чернігівського професійного будівельного ліцею та здобуває професію "Столяр і верстатник деревообробних верстатів".

У жовтні 2020 року Миколу Степанчука призвали на військову службу за контрактом. Під час повномасштабного російського вторгнення продовжив боронити країну.

Загинув воїн 12 листопада 2024 року в бою під населеним пунктом Андріївка на Донеччині.

Поховали бійця у Вересочі.

Нагороджений медаллю “Захиснику Вітчизни” (посмертно).

Народився Павло Пархоменко 26 березня 1984 року в селі Вільшане. У 2002 році закінчив Вільшанську школу, далі здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткувань в Чернігівському професійному технічному училищі №1.

З 2002 по 2003 роки проходив строкову військову службу на посадах водія та старшого водія у військовій частині А0234, а у 2014-2015 роках брав участь в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей.

Потім працював у виробничо-будівельній компанії «Містобуд» у Києві. Коли ж Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Павло з самого початку війни – 24 лютого 2022-го року знову взяв до рук зброю, аби захищати рідну країну. Проходив службу у військовій частині А7328 на посаді оператора-кулеметника відділення радіоелектронної боротьби, мав звання старшого солдата.

Мама Героя каже про нього так: «Мій синочок був неоціненним скарбом, якого подарувала мені доля. Таким мужнім, відповідальним, справедливим, дуже розумним, з такою красивою душею і добрим серцем, моєю гордістю. Його дуже поважали на роботі. Здебільшого працював на будівництві мостів, завжди привозив грамоти за сумлінну працю. Знався на електроніці, будівництві та ремонті техніки. У рідному селі його всі знали. Павло мав золоті руки і ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Його працьовитість, чесність і людяність були відомі всім довкола – Павло жив для людей і ніс добро, не чекаючи подяки. У вільний час любив грати на гітарі. Дуже любив свою сім’ю, дружину та маленького синочка. Мав багато планів на життя, але ці плани перекреслило повномасштабне вторгнення рашистів на наші землі».

Захисник, якому було 40 років, прийняв свій останній бій 18 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Діброва Сіверськодонецького району Луганської області. Загинув Павло внаслідок атаки ворожого дрона.

Поховали воїна 24 листопада 2024 року в селі Вільшане. У військового залишилися батьки, дружина, сестра й маленький синочок, який так чекав на тата і вірив, що той повернеться.

У 2014 році Павло був нагороджений медаллю за оборону Дебальцево та вже посмертно – медаллю за оборону Чернігова у 2025 році.