Вбиті росією: Рябченко Парасковія. Карпенко Олександра. Сидоренко Федір

Парасковії Рябченко було 66 років. Вона жила в селі Друцьке, що за 40 кілометрів від Чернігова.

Коли почалася повномасштабна війна, жінка була вдома сама. Чоловік Володимир лежав у лікарні після операції. Приїхати додому не міг, бо в сусідніх селах стояли російські військові. 

Село Друцьке в окупацію не потрапило, але зазнавало періодичних обстрілів.

Орієнтовно 22-23 березня 2022 року Парасковія пішла з дому, документи і телефон залишила в хаті. Відтоді її ніхто не бачив.

Втративши зв’язок із дружиною, Володимир попросив місцеву фельдшерку перевірити, як вона. Та вдома нікого не було. Він давав оголошення про зникнення, але це не принесло результату.

У Друцьке Володимир повернувся в середині квітня 2022 року, після звільнення області від окупантів. Вдома його зустрів тільки собака.

Чоловік шукав дружину скрізь, але марно. А у вересні 2022-го собака приніс додому череп.

«Я збирався викинути, думав, це рештки тварин. А потім дивлюся – людський череп. Викликав поліцію. Череп забрали, рік робили ДНК у Києві. Старша донька здала свій матеріал для цього. І у вересні 2023-го мені повідомили, що на 99,9% то моя Парасковія», – розповів Володимир.

Череп жінки поховали у жовтні 2023-го на кладовищі у Друцькому, біля могили матері Парасковії. Ані одягу, ані інших останків жінки так і не знайшли.

Парасковія Рябченко народилася в селі Козацьке тоді Бобровицького району Чернігівської області. Закінчила педагогічний технікум, отримала спеціальність вчительки початкових класів. Працювала у школі в селі Ладинка. В автобусі познайомилася з Володимиром, він був родом із Друцького. Згодом побралися, переїхали в його рідне село, народили двох дітей.

«Парасковія мала запальний характер, – пригадав Володимир. – Удома поралася по господарству, обробляла город. Мріяла, щоб не було війни, щоб було все добре. Я 40 років з нею прожив».

У Парасковії Рябченко залишився чоловік, двоє дітей та онук.

84-річна Олександра Карпенко зникла безвісти 30 березня 2022 року у селі Слобода на Чернігівщині.

У той день російські війська відійшли з села, а українські почали робити зачистку. Чому жінка пішла з дому, ніхто не знає. Рідні вважають, що вона чогось злякалася, адже вибігла без палиць та верхнього одягу.

Кілька днів рідні намагалися відшукати Олександру, однак живою її так і не знайшли. 5 квітня тіло бідолашної жінки на території свого господарства знайшов сусід, коли повернувся до дому. Жінка лежала обличчям донизу.

Олександра Карпенко народилася в Слободі. Після школи працювала в колгоспі дояркою, одружилася. Чоловік помер рано, вона сама виховувала п’ятьох дітей.

Жила сама. У мирний час її щодня відвідували рідні, а під час окупації приходили, коли була можливість. Олександра Карпенко хворіла на Паркінсона та різні ментальні розлади, щодня потребувала ліків. З початком повномасштабної війни придбати таблетки не було де. Майже на три тижні вона залишилася без лікування.

До війни за жінкою доглядав зять. Він щодня її відвідував, годував, контролював прийом ліків. А з початком війни чоловік пішов служити. Дочка до мами часто ходити не могла: була окупація, вдома доглядала лежачого родича. Востаннє вони бачилися 30 березня зранку, а потім доньку сповістили, що її мати зникла.

В Олександри Карпенко залишилися 5 дітей, 10 онуків та 6 правнуків.

Життя Федора Сидоренка обірвалося 18 березня 2022 року у селі Хмільниця на Чернігівщині. Того дня російські військові заїжджали у село, стояли на вулицях, розстрілювали камери спостереження, заходили у двори. Від стресу серце чоловіка не витримало. Поряд була лише 94-річна мама Марія, яка мала ментальні розлади через вік. Допомогти Федору ніхто не міг.

Родичі дізналися про смерть чоловіка, коли побачили, як його мама повзає по городу. Він саму її ніколи не відпускав на вулицю. Рідні прийшли подивитися, що сталося, і побачили Федора мертвим у хаті.

На цвинтар тіло везли на тачці, ховали під обстрілами. Матір так і не зрозуміла, що син помер. Її життя обірвалося на початку квітня 2022-го, уже після звільнення області від російських окупантів.

«Федір був дуже розумною людиною. Він винахідник, якісь двигуни конструював, статті про це писав. Власної родини не мав. Знаю, що вчився колись у Гомелі. Був моряком, ходив у далекі плавання», – розповіла родичка Тетяна.

Усі напрацювання Федора Тетяна віддала його товаришу. Про це попросила сестра загиблого.

У Федора Сидоренка залишилася сестра та інші далекі родичі. Йому було 72 роки.