Загиблі герої Чернігівщини: Ярмоленко Олександр. Радисюк Олександр. Мельник Сергій

Солдат Олександр Ярмоленко, позивний Док, загинув 17 травня 2022 року в результаті ворожого ракетного удару по навчально-тренувальному центру «Десна» на Чернігівщині.

Олександр народився у місті Бровари Київської області. Закінчив Економіко-технологічний університет. Працював начальником логістичного відділу Броварського заводобудівельного комбінату. З усіма знаходив спільну мову та міг домовитись за будь-які перевезення. У вільний час любив майструвати щось вдома, власноруч зробив меблі, сину – шкільний стіл, на дачі поклав ламінат. Цікавився компʼютерними програмами.

З перших днів повномасштабної війни Олександр приєднався до місцевої тероборони. Брав участь у звільненні Київщини. Згодом приєднався до ЗСУ. Став бійцем гаубичної самохідної артилерійської батареї 66-ї окремої механізованої бригади. У травні його відправили на навчання до НТЦ «Десна». Їхній підрозділ мав незабаром вирушити на Херсонщину.

«Найкращий чоловік і найкращий тато у світі. Я прожила майже 11 щасливих років у шлюбі і клята війна все обірвала…Саша завжди був відповідальний у роботі, прагнув все доводити до кінця», – розповіла дружина загиблого Юлія.

Поховали військовослужбовця у рідних Броварах.

Вдома на Олександра чекали дружина Юлія, син Іван і донька Софія.

25-річний старший солдат Олександр Радисюк, позивний Радік, загинув 17 травня 2022 року внаслідок ракетного удару окупантів по військовій частині у селищі Десна на Чернігівщині. Боєць отримав опіки понад 90% тіла.

Олександр народився у селищі Кожанка Фастівського району Київської області. Закінчив Київське вище професійне училище залізничного транспорту. Обожнював автомобілі, які були його головним захопленням у житті.

У 18 років хлопець вирішив пов’язати своє життя із військовою службою, тому пішов до Збройних Сил України. Упродовж 2015-2018 років служив у танковому батальйоні «Звіробій», що у складі 54-ї окремої механізованої бригади. Брав участь в АТО на Донбасі. Потім повернувся додому. Працював у відділенні «Нової пошти» та на заводі «Автолюб».

Під час повномасштабної війни Олександр знову став на захист рідної країни. У складі 66-ї окремої механізованої бригади воював заради захисту і збереження суверенітету та незалежності України.

«Дитина була добродушною та веселою. Він хотів жити, мав дуже багато друзів. Як кожен хлопець, мріяв мати сім‘ю і діток, а найбільше хотів, щоб закінчилась ця клята війна та ми всі жили у мирі. Через це і пішов у 19 років на війну. Щоб захищати в першу чергу мене і наших рідних, щоб затримати ту війну, аби вона до нас не дійшла. Але ворог не спав і у 2022 році він знов пішов. Дуже переживав, рвався туди. Як я його не стримувала, він мене не послухав. Я виховувала і піднімала сина сама, весь час він мене підтримував, а я – його. Але так і не вберегла… Тепер мого Саші нема», – розповіла мама воїна Інна.

Поховали Олександра у рідному селищі. У нього залишилися мама та сестра.

Старший лейтенант Сергій Мельник загинув 17 травня 2022 року внаслідок ракетного обстрілу російськими військовими навчального центру «Десна» на Чернігівщині. 27 квітня офіцеру виповнилося 58 років.

Сергій Миколайович народився в селі Хмелів Сумської області. Здобув середню освіту. Був за фахом столяром. У 2015-2016 роках брав участь в АТО. До вторгнення працював у Роменському сільськогосподарському коледжі.

З початком повномасштабного вторгнення чоловік повернувся до війська, оскільки був офіцером запасу. Служив у 66-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ. Обіймав посаду заступника командира батареї з озброєння гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону.

17 травня 2022 року військові рф завдали потужного ракетного удару по селищу Десна Чернігівської області. Основний удар був спрямований на казарми навчального центру, де перебували сотні українських військовослужбовців. Згодом стало відомо про понад 80 загиблих воїнів. Сергій Мельник певний час вважався зниклим безвісти.

У вересні 2022 року з ним попрощалися на цвинтарі міста Ромни Сумської області.

«Пишаюсь татом. Дуже його не вистачає, особливо тих слів: «Ілонка, все буде добре», які прозвучали того страшного ранку 24 лютого…» – поділилася донька загиблого.

Вдома на офіцера чекали дружина і донька.