Вбиті росією: Яськов Андрій. Грузький Олег. Чемерис Євгеній

48-річний Андрій Яськов загинув 8 лютого 2023 року у селі Кути Другі, що на околиці Семенівки Чернігівської області. Дружина Ірина розповіла, що близько 15.45 російські військові скинули півторатонну керовану авіабомбу, яка влучила в депо на місцевому торфобрикетному заводі.

«Я була на заводі в іншому приміщенні, коли прилетіла ця бомба. Почула вибух. До нас забігла співробітниця, каже, в депо прилетіло. Я дзвонила чоловікові і не могла додзвонитися, не знала, де він міг бути в момент прильоту. Після відбою повітряної тривоги ми прийшли до депо, там вже працювала поліція, «швидка», рятувальники. Потім зустріла ще одного колегу, той розповів, що говорив з Андрієм перед прильотом, він бачив, що мій чоловік пішов у депо… Тіло Андрія знайшли під плитами близько 20.00», – поділилася Ірина.

Андрій Яськов народився в прикордонному селі Новий Ропськ у Росії. Потім батьки переїхали в українське село Кути Другі. Працювали на місцевому торфобрикетному заводі. Андрій після школи навчався заочно на механіка і водночас теж почав там працювати. Спочатку на залізниці, потім був шліфувальником, токарем, механіком брикетного цеху. А останніми роками – головним інженером.

«Андрію в Семенівці подобалося. Він дуже любив завод. У нас тут озеро є, то вони з іншими рибалками складалися, рибу купували, щоб розводити. Він був працьовитою людиною. Цікавився технікою: самостійно зібрав два трактори. Ще бджолами займався, а зараз то вже мій клопіт. Ми багато років будували будинок в Семенівці, але пожити там разом так і не встигли. Син після смерті батька дороблював там ремонт, і я переїхала туди вже сама», – сказала Ірина.
В Андрія Яськова залишилися дружина, двоє дітей, онук, батьки й інші родичі.

32-річний Олег Грузький загинув 30 грудня 2023 року на Чернігівщині у місті Семенівка, що за 12 кілометрів від російського кордону.
«Була десь 15 година. Олег стояв біля двору, говорив із сусідом. А потім ішов додому чи до машини, він збирався того дня поїхати до сина в Холми, купив подарунки малому, солодощі. Там у мами жила його цивільна дружина, так безпечніше було. І от почався раптово обстріл «Градами». Ми були в хаті, вибігли, а він уже мертвий лежить. У нього три осколки влучили», – пригадала мама Ніна.
Олег народився у Семенівці. Після школи з 17 років почав працювати на деревообробному підприємстві: і на навантажувачі, і на циркулярці, також їздив до лісу заготовляти дрова.
«У вільний час дуже технікою захоплювався, електронікою. У нього вдома було багато мобільних телефонів, він їх збирав, ремонтував… Сина поважали на роботі. Він був неконфліктний, добрий. Я дотепер не можу спати: перед очима цей жах стоїть», – поділилася мама влітку 2024 року.
Олега поховали на кладовищі у Семенівці. У нього залишилися цивільна дружина, син, батьки і сестра.

Євгенію Чемерису було 24 роки. Він жив у селі Припутні на Чернігівщині. 26 лютого 2022 року разом із товаришем та сусідом 47-річним Олександром Грищенком він поїхав у село Крупичполе. На в’їзді авто обстріляли російські військові, воно загорілося. Чоловіки загинули.
«Олександр був для Жені, як батько. Він його навчив працювати на техніці, вони дуже товаришували. 26 лютого Женя з Сашком заїхали до мого брата, він недалеко від нас живе. А потім Сашку подзвонив його начальник із Крупичполя. І вони з Женею чомусь туди поїхали», – пригадала мама Ніна.
Вона чекала на сина всю ніч, телефонувала. Та він був поза зоною. Зранку мамі подзвонили і повідомили, що син загинув. Тіло було обгорілим. Його поховали 27 лютого на місцевому кладовищі.
Євгеній Чемерис після школи працював на підприємстві з виготовлення поліетиленових пакетів у Києві, потім на такому ж – у Бобровиці. Мав позмінний графік роботи, у вільні дні працював у полі.
«Мій син був дуже щедрим. Отримає зарплату – всіх шоколадками пригощає. Мене ніколи не ображав, якщо винен, то вибачався завжди. Золота дитина. Дуже захоплювався технікою. А перед війною купив мені поросят, аби я займалася. Дуже важко без нього», – сказала матір.
У Євгенія Чемериса залишилися мама, брат, вітчим та інші родичі.