Вбиті росією діти: Черняк Милана. Євдоченко Дмитро

Життя Милани Черняк відібрала російська армія 3 жовтня 2024-го. Дівчинці було шість років. Вона жила у прикордонному селі Гірськ на Чернігівщині. Туди приїхала автівка з газом. Зупинилася біля будинку родини Милани, коли російські військові зробили чотири постріли зі ствольної артилерії. Зайнялася пожежа.

Загинули також водій та експедитор Валерій Вербицький і Сергій Головченко.

«Мене там не було, розповідали, що почувши гуркіт, діти та онуки бігли ховатися в погріб. А потім Милану, ніби назад відкинуло до машини, і вона згоріла...», – розповіла Наталія Білоус, бабуся Милани.

У старшої сестри дівчинки через обстріли відірвало руку. Поранення отримав молодший братик, батько і дядько.

Милану поховали 5 жовтня на кладовищі у місті Сновськ – центр громади, до якої входить Гірськ.

«Миланка була милою дитиною. Їй шість, треба б у школу, але ж дистанційка, то вдома вирішили залишити. Вона така розумничка, так казки розповідала. А яка працьовита була: їй нічого не загадуєш, а в неї руки так і чешуться, щоб допомагати. Ще онучка обожнювала квіти і малювала гарно», – пригадала Наталія Білоус.

Дівчинка дуже любила рідне село. Бабуся каже, що погостювавши у родичів у місті, дитина часто казала, що там дуже шумно, а вдома – тихо, спокійно.

У Милани Черняк залишилися батьки, брат, сестра, бабусі, дідусі та інші родичі.

15-річний Дмитро Євдоченко загинув 11 березня 2022 року біля села Бірки на Чернігівщині. Він із рідними їхав у автомобілі, хотіли евакуюватися з окупованої місцевості. Авто розстріляли російські військові. Мама юнака, Марина, також загинула.

Дмитро жив у Києві. 25 лютого 2022 року вони з мамою вирішили їхати зі столиці в Чернігівську область – у село Піски на дачу до знайомого. Тоді Київ обстрілювали. Родина сподівалася, що на Чернігівщині буде спокійніше. Батько Сергій мусив залишитися в місті через роботу – він працівник підприємства, що заправляє киснем балони для хворих.

Дмитро з матір'ю провели в селі Піски кілька днів. Потім туди зайшли російські війська. У Пісках зникло світло, харчі в будинку закінчувалися.

«Ввечері всі, хто був на дачі, вирішили виїжджати. Близько 12.00 наступного дня сіли до машини. По дорозі брат Марини Роман зупинився біля якогось блок-посту. Це були наші, дозволили їхати далі. Тільки ми почали рушати, як Роман побачив попереду солдата – той скочив у канаву. Видно, щось побачив… Після цього почався вогонь. Маринка з Дімою сиділи позаду, їх – на смерть... Також вбили сусідку тьотю Аню. Тещі після поранення ампутували обидві руки», – розповів Сергій Євдоченко.

Ввечері українські військові змогли забрати тіла загиблих з місця обстрілу.

Дмитро народився у Києві. Грав за столичний футбольний клуб «Атлет». Туди його віддали ще шестирічним.

«Діма був перспективним футболістом, хоча й не дуже хотів професійно займатися спортом. Ми його добре виховали, був ввічливим. У під'їзді, в ліфті зі всіма вітався. Зовні – копія мами. Вона його дуже любила. Особливо прив'язалася після того, як у дитинстві син перехворів на тромбоцитопенію – мав нестачу тромбоцитів у крові. Тоді Діма лежав в онкологічному відділені... Ми з сином часто гуляли по Києву: де тільки з ним не лазили! Коли в Одесі через обстріл 2 березня 2024 року загинули діти, я два дні плакав. Я дуже люблю дітей. Коли десь бачу маму з сином, який на Діму схожий, стає вкрай важко», – сказав Сергій Євдоченко.

У Дмитра Євдоченка залишився батько.