Загиблі герої Чернігівщини: Аніщенко Антон. Козянко Олександр. Неровня Олег

Антон Аніщенко народився 2 квітня 1992 року в селі Тупичів. У 2009 році закінчив Тупичівську школу і вступив до Чернігівського професійного ліцею хімічної промисловості, де отримав спеціальність "Електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування".

У 2011-212 роках Антон проходив строкову службу в ЗСУ. Потім повернувся додому, їздив по заробітках, одружився. Проживав у Чернігові з дружиною і донькою.

14 травня 2022 року став на захист України. Служив у Чернігові на посаді кулеметник мобільної бригади, старший стрілець ПЗРК "Стінгер" у званні старший солдат.

3 листопада 2024 року Антона Аніщенка перевели у Харківську область на посаду старший стрілець-оператор 2 механізованого батальйону.

Загинув 4 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Відспівали Антона Аніщенка у Катерининській церкві у Чернігові, поховали у Тупичеві.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Олександр Козянко народився 1 квітня 1972 року в селі Величківка Менського району. Після закінчення місцевої школи продовжив навчання в Сосницькому професійно-технічному училищі, здобувши фах тракториста. Працював у сільськогосподарських підприємствах Величківки та Мени. Був вправним фахівцем, мав талант ремонтувати навіть найскладнішу техніку.

Хоча власної сім’ї чоловік не створив, він завжди був оточений друзями. Разом із матір’ю дбав про своє обійстя, любив працювати на землі та підтримував товариські стосунки з односельцями та сусідами.

29 березня 2023 року Олександр був мобілізований до лав Збройних сил України. Захищав Батьківщину в 11-му окремому мотопіхотному батальйоні (військова частина А2980) у званні солдата. Пів року воював безпосередньо на передовій.

15 жовтня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області, під час штурмових дій ворога Олександр отримав мінно-вибухову травму, а також акубаротравму – контузію, або черепно-мозкову травму від дії мінно-вибухової хвилі. Результатом поранення стали відкритий вогнепальний перелом нижньої третини правої гомілки, множинні вогнепальні осколкові сліпі поранення лівої стопи..

Під час лікування у Чернігівському шпиталі та Менській лікарні Олександр продовжував боротися з наслідками травм. Проте 19 січня 2025 року його серце зупинилося.

Поховали Воїна 21 січня 2025 року на місцевому кладовищі. У скорботі залишилася старенька матір, яка тепер мусить жити без єдиного сина.

Солдат Неровня Олег Дмитрович народився 4 січня 1975 року в м. Кролевець, навчався у Кролевецькій ЗОШ №3. У 1993 році закінчив Глухівське СПТУ – 15. 14 серпня 2015 року був призваний по мобілізації, брав участь у проведенні АТО на Сході України. З 2018 року проходив військову службу за контрактом у 3 окремій бригаді зв’язку. У травні 2024 року був переведений до 79 окремої десантно – штурмової бригади.

Загинув Герой 8 червня 2024 року в районі села Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області.

У військовослужбовця залишились дружина, двоє дітей, мати, батько та сестра.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).