Олександр Миколайович Безус народився 5 січня 1982 року у селі Мезенівка, тоді Краснопільського району, а зараз – громади, що на Сумщині.Життєва стежина привела його на Коропщину. Тут Олександр Безус трудився у газовому господарстві (зараз це Коропська дільниці Чернігівської філії «Газмережі»).
Із 2014 року захищав Україну у зоні проведення антитерористичної операції. Пройшов нелегкі бойові шляхи.
Згодом повернувся в Оболоння, працював у Гутянському лісництві лісником.
У 2023 році, вже під час повномасштабного ворожого вторгнення рф, добровольцем узяв зброю до рук та став до захисту рідної України. Служив у розвідці ДШВ.
Олександр Безус нагороджений нагрудним знаком «Золотий Хрест», «За участь у антитерористичній операції», «Учасник бойових дій».
Останній бойовий вихід наш земляк здійснив у селі Нетайлове Покровського району Донецької області, у 2024 році. Тоді отримав серйозне поранення, і у зв’язку з цим був списаний із військової служби. Із того часу проживав із дружиною та дітьми в Оболонні.
Олександр Безус був добрим господарем, умів і любив працювати руками. Захоплювався рибальством. Любив виїздити з ночівлею до Десни, мав багато планів і мрій. Любив життя і хотів жити. Був люблячим сином, братом, чоловіком і турботливим батьком.
На жаль, світлі мрії і плани зіштовхнулися з важкою хворобою серця. Олександр довго лікувався, мріяв про одужання. На жаль, 23 серпня вдома серце нашого захисника зупинилося.
ВИСОЦЬКИЙ Володимир Олександрович народився 6 вересня 1981 року в Полтавській області. Після його народження сім’я проживала в с. Залізний Міст Семенівського району (нині – Семенівської міської територіальної громади Новгород-Сіверського району). Навчався у місцевому загальноосвітньому закладі.
По закінченню школи родина переїхала до Семенівки. До 2023 року Володимир Висоцький працював разом із матір’ю у фермерському господарстві.
2023 року був мобілізований і з 5 листопада захищав незалежність і суверенітет держави на Донецькому напрямку.
Володимир Олександрович мав тяжке захворювання серця. Але не зважаючи на це, він мужньо стояв на захисті рідної країни.
22 листопада 2023 року під час боїв у населеному пункті Никонорівка Донецької області хворе серце Висоцького Володимира зупинилося.
Похований захисник у м. Семенівка.
Овсієнко Анатолій Миколайович - народився 27 вересня 1972 року в селі Голубівка. Навчався в місцевій школі, після закінчення якої у 1988 році пішов працювати слюсарем, а потім – зварювальником ручного зварювання у промислову компанію «Пожмашина» (селище Ладан).
21 листопада 2017 року Анатолій Миколайович уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу, де йому було присвоєно військове звання «солдат» та призначено на посаду оператора взводу управління та радіолокаційної розвідки зенітного ракетно-артилерійського дивізіону однієї з військових частин ЗСУ. У 2018 році присвоєно військове звання «старший солдат» та призначено на посаду начальника радіостанції взводу.
З 2020 по 2023 роки старший солдат Анатолій Овсієнко проходив службу на посаді водія-електрика.
З 2023 року по 01 серпня 2025 року повернувся на посаду начальника радіостанції взводу.
З 01 серпня 2025 року Анатолій був призначений на посаду штаб-сержанта третьої категорії групи зв’язку та кібербезпеки штабу зенітного ракетно-артилерійського дивізіону та отримав військове звання «сержант».
Анатолій залишив по собі невимовний біль у серцях своїх рідних: двох донечок – Анастасії та Юлії, сестри Олени, друзів, кумів
За словами рідних, Анатолій був хорошим батьком, братом та сином. Друзі говорили, що Анатолій був людиною, яка завжди приходила на допомогу, міг підтримати в нелегкі часи, дати пораду чи вислухати уважно проблему. Він жив так, щоб його пам’ятали завжди. Таким і залишився у серцях і душах рідних та близьких.
Загинув Овсієнко Анатолій Миколайович 26 серпня 2025 року, як герой, як батько, який захищає своїх доньок, як брат, що любив свою сестру і беріг її від негараздів.
Похований Анатолій Миколайович в селі Голубівка, де проживає його сестра.
Коментарі
Дописати коментар