Загиблі герої Чернігівщини: Найдьон Олександр. Макаревич Василь. Пашко Микола

Олександр Найдьон народився 23 жовтня 1987 року в Чернігові. Навчався у школі №7. Потім у Чернігівському вищому професійному училищі (№15), де здобув професію верстатника.

У 2011 році одружився, у подружжя народилася донька Софія. З початком повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ, брав участь в обороні Чернігова. Потім військового перевели на Донецький напрямок.

Загинув 10 липня 2024 року під час виконання бойового завдання в Урожайному, але понад рік захисника вважали офіційно зниклим безвісти.

Попрощалися та поховали Олександра Найдьона у Чернігові.

Макаревич Василь Борисович. народився 23 червня 1987 року в селі Количівка. Тут зростав, закінчив школу, створив сім’ю. Всюди знаходив друзів, був товариським, веселим, уважним і турботливим чоловіком.

22 вересня 2025 року, загинув в районі населеного пункту Стариця Чугуєвського району Харківської області.

На жаль українське військо втратило відмінного бійця, родина залишилась без найкращого люблячого сина, чоловіка, батька та брата, а Василь назавжди залишився вірним військовій присязі на вірність Українському народу, адже, беручи участь в обороні нашої Батьківщини, захищаючи кожного з нас віддав найцінніше – своє життя.

Микола Пашко народився 10 травня 1992 року в місті Чернігів. У 2009 році закінчив чернігівську школу №17. За освітою технік-механік. 3 2025 року навчався в Національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова за спеціальністю “Технології захисту навколишнього середовища”.

Військову службу проходив з 2023 року на різних посадах у 3-му механізованому батальйоні, мав звання молодший сержант.

Був учасником бойових дій на території України та брав участь в операції у Курській області РФ. Проходив службу у 67-й механізованій бригаді.

Як розповіла Суспільному посестра військовослужбовця Катерина Цимболинець, помер Микола Пашко 19 вересня 2025 року.

"Я його однокласниця і також ми разом служили, то я його ще посестра. На жаль, помер в лікарні Мечникова від ішемічного інсульту. Ніхто не міг ніколи подумати, що таке може статися, тому що він завжди був на позитиві, завжди такий енергійний. Навіть ми не могли б подумати, що він може так рано нас покинути. Він завжди дарував людям щирі, позитивні емоції. Як військовослужбовець зарекомендував себе з дуже гарного боку. Завжди всім допомагав. Ніколи не стояв осторонь. Був дуже гарним побратимом".