Загиблі герої Чернігівщини: Номерчук Андрій. Стіпон Олександр. Зубчик Єгор

Номерчук Андрій Сергійович народився 4 грудня 1997 року в селі Андріївка Чернігівської області. З ранніх літ вирізнявся добротою, щирістю та відкритістю до людей. Закінчив місцеву школу, де його знали як життєрадісного, активного та завжди усміхненого хлопця.

Навчався далеко від дому, однак серце тягнуло до рідного краю. Незважаючи на перспективи, він повернувся на рідну землю, бо саме тут бачив своє покликання — служити Україні.

Після повернення вступив до лав Збройних Сил України. Службу проходив у навчальному центрі “Десна”, де проявив себе як дисциплінований, відповідальний і відданий воїн. З початком повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році Андрій став на захист рідного Чернігова, боронячи місто від ворога.

У 2023 році він перевівся до легендарного підрозділу «Азов», де служив розвідником та продовжив боротьбу за свободу України на найскладніших ділянках фронту. Відомий серед побратимів своєю мужністю, рішучістю та невичерпним почуттям гумору, Андрій завжди підтримував інших, навіть у найтяжчі моменти.

Влітку 2024 року він одружився — створив сім’ю, про яку так мріяв. Та доля відміряла йому занадто короткий шлях…

10 вересня 2024 року Андрій загинув, виконуючи бойове завдання. 

Попрощалися з Андрієм Номерчуком у Катерининському храмі в Чернігові, поховали в рідному селі Андріївка. У захисника залишилися дружина і мати.

Старший солдат Олександр Стіпон (17.10.1972- 21.09.2025) народився та виріс в Носівці. Закінчив загальноосвітню школу №3, відслужив строкову службу і влаштувався на роботу в сільгосппідприємство імені Фрунзе трактористом, де пропрацював значний період свого життя.

З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр став на захист України. Враховуючи те, що він служив в Силах спеціальних операцій, його підрозділ виконував завдання по всій лінії фронту.

Військовий загинув в районі населеного пункту Бездрик на Сумщині. 21 вересня  2025 року захисник отримав травми несумісні з життям.

У боях на Харківському напрямку загинув наш земляк Зубчик Єгор Сергійович (10.09.1992 – 17.09.2025).

Єгор народився в Києві, там навчався. Усі канікули проводив у селі Нова Басань, адже саме звідси його батьки. У 1990 році сім’я переїхала до столиці, проте рідне село завжди залишалося особливим місцем для Єгора.

Вступив до Київського автотранспортного технікуму, а згодом здобув вищу освіту в Національному транспортному університеті, де отримав фах інженера автомобільного транспорту. Трудову діяльність розпочав на посаді менеджера у компанії «Автотехсервіс» м. Київ. Будував плани на майбутнє, але все змінило повномасштабне військове вторгнення росії до України 24 лютого 2022 року. 21 квітня 2023 року призваний на військову службу до Збройних Сил України Оболонським РТЦК та СП м. Києва.

Захищав Україну, перебуваючи на посаді головного сержанта – командира інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу стрілецького батальйону 127-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України.

17 вересня 2025 року, виконуючи бойове завдання в складі 127-ї ОВМБр, у важкому бою біля населеного пункту Тернова Харківської області загинув, отримавши поранення несумісні з життям. Вірний військовій присязі, віддав своє життя за нашу свободу.

Похований 27 вересня 2025 року в селі Нова Басань (Ніжинський район, Чернігівська область).

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).