Загиблі герої Чернігівщини: Самоткан Сергій. Коваленко Володимир. Гончар Андрій

Сергій Олександрович Самоткан народився 15 березня 1981 року в селі Черняхівка Ніжинського району.

У 1998 році закінчив місцеву школу.

Після школи вступив до ПТУ №11 у Ніжині, де навчався до 1999 року за фахом "слюсар-електрик з ремонту електроустаткування".

У червні 1999 року почав строкову службу, проходив навчання у навчальному центрі в Десні, пізніше його перевели у підрозділ ракетних військ. Служив у місті Конотоп. У 2000 році чоловіка звільненили у запас.

З 2001 по 2019 роки працював у КО "Київзеленбуд", у КП "Утримання зелених насаджень" на посаді озеленювача.

У 2019 році повернувся до рідного села і працював сезонним робітником на сільськогосподарському підприємстві.

15 листопада 2024 року Сергія Олександровича мобілізували до лав ЗСУ.

Служив у 17-ій окремій важкій механізованій бригаді імені Костянтина Пестушка.

Воював на Сумському напрямку, брав участь в Курській операції.

"Він був старшим відділення, ворог почав штурмові дії і з ним втратили зв’язок 18 січня 2025 року. З того часу він вважався зниклим безвісти. У серпні, під час великого обміну тілами, ДНК збіглося і ми дізнались про загибель", — розповів брат Сергія Олександр.

У бійця залишилась дружина Валентина, син Роман, мати Ганна та брат Олександр.

"У вільний від роботи час любив ловити рибу, а найбільше ходити по гриби в ліси, знав всі ділянки, як виростають і в який період, був «асом» у цій справі. Спокійний, незадиракуватий, працелюбний був", — згадує брат Олександр.

Поховали захисника у його рідному селі.

.

Володимир Коваленко народився 24 червня 1981 року в селі Стольне Менського району. Тут минуло його дитинство, тут він пішов до загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, де навчався з 1987 по 1996 рік. Мати Героя, Людмила Дмитрівна, пригадує, що він був наймолодшим у родині — добрим, щирим і дуже прив’язаним до близьких.

Після дев’ятого класу Володимир вступив до Київського геологорозвідувального технікуму, де навчався за спеціальністю «Бухгалтерський облік». Згодом продовжив навчання у Чернігівському державному механіко-технологічному технікумі та успішно його закінчив.

2001 року Володимира призвали на строкову військову службу. Після армії працював менеджером з реалізації побутової хімії у Чернігові, а згодом перейшов у будівельну сферу. Саме там працював до початку повномасштабної війни.

Створив сім’ю, разом із дружиною Людмилою виховував сина Дмитра. Родина оселилася в Чернігові, де Володимир власними руками будував своє мирне життя. За словами матері, сина поважали всі — за відкритість, доброту і готовність допомогти.

25 лютого 2022 року, на другий день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Володимир добровільно пішов до лав Збройних сил України. Людмила Дмитрівна розповідає, як просила його трохи зачекати, бути більш поміркованим, але він був непохитним. Казав, що дав присягу і залишиться їй вірним.

Володимир Коваленко служив стрільцем-санітаром мотопіхотного відділення 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського (в/ч А1376). Був чесним та відповідальним. Побратими та командири відзначали його надійність, уміння працювати з технікою, готовність підставити плече. Він виконував різні завдання, опановував нові навички й завжди допомагав іншим.

Після бою 20 вересня 2024 року в районі села Журавка Покровського району Донецької області Володимир вважався зниклим безвісти. Родина жила надією та чекала на звістку. Більше як за рік результати ДНК-експертизи підтвердили його загибель. Поховали воїна у Чернігові 13 грудня 2025 року на кладовищі в Ялівщині.

У скорботі від втрати рідної людини залишилися дружина Володимира Людмила, син Дмитро, мама Людмила Дмитрівна та дві сестри.