Загиблі герої Чернігівщини: Комель Руслан. Михайленко Роман. Ткачун Микола

Руслан Миколайович Комель народився 31 березня 1977 року в Мені.

Закінчив місцеву школу імені Т. Г. Шевченка у 1994 році. Далі було навчання на водія у Бахмацькому ДТСААФ та строкова служба в Чорноморську на Одещині у 1995 році.

"У мирному житті Руслан був людиною праці. Він працював у місцевій "Інтерагросистемі", а згодом на підприємствах Києва. Сестра Людмила згадує його як надзвичайно доброзичливого, покладистого та працьовитого чоловіка. Він ніколи не цурався важкої роботи: чи то на будівництві, чи по господарству — завжди вмів усе до ладу і був душею будь-якої компанії. Вдома, у Мені, він жив разом із сестрою, підтримуючи родину своєю турботою. У Руслана залишилася доросла донька", — пишуть про захисника у громаді.

На захист України Руслан Комель став у червні 2025 року. Служив на посаді стрільця — помічника гранатометника у складі мотопіхотного батальйону військової частини А5000.

Загинув сержант Комель 24 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Новосадівка Краматорського району Донецької області, під час російського штурму.

Попрощалися та поховали Руслана Комеля у Мені.

Михайленко Роман Олександрович народився 28 грудня 1983 року. Навчався у ПТУ № 13 міста Шостка Сумської області, де здобув професію столяра-теслі. Проживав у місті Семенівка Чернігівської області, згодом перебрався до Києва, де працював на будівництві.

Роман Михайленко був мобілізований до ЗСУ 28 липня цього року. Служив стрільцем –помічником гранатометника батальйону морської піхоти військової частини А2802, військове звання – матрос.

Його життя обірвала російська артилерія після трьох місяців військової служби – 30 жовтня 2025 року. Свій останній бій він зустрів у районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області.

У воїна залишилися син Максим 18 років та 15-річна донька Ангеліна, які разом з матір’ю Наталією переїхали до Малої Виски. Рідні вирішили поховати Романа Михайленка на Алеї Слави центрального кладовища у Малій Висці.

ТКАЧУН Микола Віталійович народився 15 листопада  1996 року в с. Верескуни Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області. Мати виховувала трьох дітей сама, тому в родині  цінували її нелегку працю матері, адже вона всю себе присвячувала дітям.

Шкільні роки минули в селищі Тростянець. Після закінчення Тростянецької ЗОШ І-ІІI ступенів Микола поїхав до м. Прилуки вступати до Прилуцького професійно-технічного училища № 45 Чернігівської області, де отримав спеціальність газоелектрозварювальник. Також Микола з дитинства мав хист до техніки.

Незважаючи на труднощі, мати виховала доброго і порядного сина, котрий знайшов роботу за покликом у м.Бровари, пропрацював там 6 років, де і зустрів свою майбутню дружину Настю. 17.12.2022 році у них народилася донечка Ганна. Проте доля не склалася, подружжя розлучилося, але залишилося в добрих стосунках.

З початком повномасштабного вторгнення військ російської федерації в Україну у 2023 році Микола добровільно долучився до лав Національної Гвардії України, підписавши контракт у м. Харкові, прикладом чого став  молодший брат Олег.

Микола був спокійним, добрим, чуйним, урівноваженим, безкорисливим, допомагав тим, хто цього потребував, не вагаючись виконував будь – які прохання й доручення, не цурався ніякої роботи.

Ткачун Микола Віталійович, відданий Військовій присязі та Українському народові, проявивши особисту мужність та героїзм, 21 грудня 2025 року під час захисту Батьківщини, виконуючи службово – бойові завдання, внаслідок бойового зіткнення з противником отримав травми, несумісні з життям, та віддав найцінніше – своє життя, - мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність.

Похований 25 грудня 2025 року в с. Світанок Прилуцького району Чернігівської області.