Історії Воїнів: бойовий медик Володимир Касьян
Володимир Касьян жив у Прилуках, працював начальником регіонального відділу продажів Глобинського м’ясокомбінату. Спеціальність фельдшера він здобув ще у 1994 році, але повномасштабне вторгнення повернуло його до цього фаху.
«Я памʼятаю, як 24 лютого вийшов гуляти з собакою о 6 ранку. Підійшов сусід і сказав, що «війна почалася». Тоді я повернувся додому, переглянув новини і дійсно — це був початок повномасштабної війни. Я знав, що вона почнеться ще з часів АТО. Тоді я прийшов до військкомату, мені сказали чекати своєї черги», - згадує в розповіді.
Володимир одягнув старий одяг та пішов у Прилуцьке ТЦК, де йому знову довелося чекати в черзі. Бажаючих стати на захист Батьківщини того дня було так багато, що чоловікові довелося приходити на наступний день. Тоді він помітив військового:
«Я смикнув його за рукав і сказав, що я медик, тоді він мене провів без черги».
Так Володимир потрапив до 164-го батальйону ТрО Прилук. Зброї тоді критично бракувало.
«Мені дали гранату РГД-5, і я з нею тижні два їздив, — згадує Володимир. — Ще через пару тижнів в мене зʼявився пістолет».
У перші дні повномасштабної війни Прилуки були в напів оточенні російської армії. На підступах до міста гинули захисники й було багато поранених. Володимир їздив власною машиною, аби надавати допомогу.
«Хлопці воювали, були загиблі, багато поранених, — згадує Володимир. — Не було розуміння, де наші, а де російські позиції. Ти їдеш полями, думаєш: приїхав — добре. Привіз медикаменти — добре. Тоді було холодно, всі хворіли».
Про тих, хто потребує допомоги, фельдшер дізнавався телефоном.
З часом Володимира перевели до другого батальйону ТрО. Саме з цього підрозділу бригада вирушила на Донбас у зону бойових дій. Там гостро бракувало медиків, тож його направили до медичної роти 119-ї окремої бригади ТрО Чернігова, де він і потрапив до евакуаційного відділення. Відтоді почалася робота на передовій як бойового фельдшера.
Позивний «Тур» Володимир отримав ще під час навчань.
«Я міг із “уявним пораненим” пробігти сто метрів без жодних труднощів. Побратими це помітили — так і приклеїлося», — усміхається він.
За роки служби Володимир пройшов через найгарячіші ділянки Донеччини та Луганщини: Сіверськ, Курахове, Селидове, Лиман і Кремінський напрямок. На цих позиціях він працював у складі евакуаційного відділення медичної роти, чергуючи на стабілізаційному пункті. Тут працює команда лікарів, як-от хірург, анестезіолог, фельдшер та операційна медсестра. Вони приймають поранених після первинної допомоги, наданої під час евакуації, а далі стабілізують стан кожного бійця, щоб забезпечити можливість транспортувати його до медичного закладу та зберегти життя.
«До війни я не любив дощ, а зараз люблю! Коли погана погода — менше поранених, усі ховаються», — говорить медик.
30 квітня 2025 року у Серебрянському лісі Володимир пережив один із найважчих днів служби. Близько четвертої ранку його екіпажу повідомили, що з-під обстрілів витягують двох тяжкопоранених. О п’ятій дали команду вирушати на евакуаційну точку.
Поранені були у критичному стані. Вони мали осколкові ураження рук і ніг, відкриті переломи, накладені турнікети. Команда забрала бійців і рушила у стабілізаційний пункт. За кількасот метрів Володимир помітив збоку тінь на світлому піску. Сонце тільки підіймалося.
«Я побачив тінь і сказав водієві, що це FPV», — згадує фельдшер.
Дрон розвернувся перед кабіною й ударив у лобове скло. Автівка миттєво зайнялася, двері заклинило, водій отримав тяжкі поранення. Попри контузію та дезорієнтацію, Володимир вибрався через вікно, витягнув водія, а потім — обох тяжкопоранених, перетягнув у кущі й почав надавати допомогу.
Поки Володимир намагався врятувати речі поранених, над військовими завис «мавік», а згодом почався мінометний обстріл — снаряди пролетіли повз. Вони чекали на нову евакуацію кілька годин.
«Я вийшов на рацію, доповів, що троє тяжких, машина згоріла, і чекав новий евак», — каже Володимир.
Під час очікування на нову евакуаційну машину Володимир стежив за станом поранених, періодично послаблюючи тиск турнікетів. Так медик врятував кінцівки від некрозу та можливої ампутації.
Після вибуху в нього діагностували контузію, закриту черепно-мозкову травму, 12 осколкових поранень і розрив барабанної перетинки. Володимиру зробили операцію в Київському інституті отоларингології, де відновили барабанну перетинку за допомогою імпланта.
«Слух повернувся, але не на сто відсотків», — говорить медик.
За порятунок поранених після удару FPV-дрона Володимира нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Під час служби Володимиру неодноразово доводилося надавати допомогу не лише українським бійцям, а й російським полоненим.
Володимир вперше зіткнувся з ними це під Прилуками. Колону окупантів розбили танком, і один росіянин бігав кущами, поки його не спіймали місцеві. Він виявився молодим срочником, Андрій був родом з Новосибірської області.
«Я надав йому допомогу, а він плакав. Казав, що їх обманули, що ніхто не буде стріляти. А ми стріляли, бо вони прийшли на нашу землю», — каже Володимир.
Один з випадків він згадує з ротації у Сіверську: через хаос і велику кількість поранених до евакуаційної машини разом з українськими військовими випадково потрапив російський боєць у нашій формі.
«Ми вигружаємо поранених, а він почав “чокати” — і стало зрозуміло, що це росіянин», — згадує фельдшер.
За словами Володимира, медики надають допомогу всім пораненим — це правило, якого вони дотримуються від початку служби. Полонені часто довго мовчать або плутаються у відповідях, коли їх питають, хто вони і з якого підрозділу.
Зараз, за словами Володимира, серед полонених переважно контрактники. Він стикався з тим, що багато з них називали причиною участі у війні гроші.
«Питаєш: “Чому воюють?” А він каже: “Підписав контракт на 3-5 мільйонів.” Тобто немає там ніякої ідеї, моралі. Просто відпрацьовують свої гроші».
У Лимані підрозділ Володимира прихистив тварин, які самі прийшли до них. На другий день після їхнього заїзду під хату підкинули трьох цуциків, а взимку біля дверей з’явилася кицька — просто сиділа на порозі, коли бійці відкрили двері. Згодом вона привела кошенят, більшість із яких прилаштували, а сама лишилася з медиками. Коли рота вирушила з Донеччини на Сумський напрямок, тварин забрали з собою.
«Ми їхали — і вони з нами у швидкій їхали. Куди ми — туди й вони», — каже Володимир.
Цуцики Жук, Кнопа і Натаха та киця живуть поруч із підрозділом: медики годують їх сухим кормом або кашею, яку варять самі. Усі тварини вакциновані й доглянуті.
У медичній роті, де служить Володимир, відчувається брак фахівців — не всі готові працювати в умовах бойової медицини. Щоб стати бойовим медиком, не обов’язково мати повну медичну освіту: достатньо пройти сертифіковані курси тактичної медицини. Однак охочих іти саме на цю спеціальність небагато, тому медиків у підрозділах часто бракує.
Водночас, підкреслює Володимир, присутність медика на позиціях відчутно підтримує бойовий дух.
«Коли хлопці знають, що поруч є медик, який зможе їх врятувати, це додає впевненості», — говорить він.
Бойова медицина — це значне фізичне навантаження. Найбільше страждають спина, коліна й ноги через постійні переміщення, спорядження та роботу з пораненими. Але ключовими залишаються швидкість реакції та вміння зберігати спокій.
«Бойова медицина — це важко фізично. Але швидкість і холодна голова тут важать більше за все», — каже фельдшер.
За словами Володимира, базові навички домедичної допомоги важливі для кожного військового. Їх треба регулярно оновлювати на тренуваннях, адже від правильних дій залежить життя. Неправильно накладений турнікет може спричинити втрату кінцівки, а не накладений — призвести до масивної крововтрати.
«Це елементарно, але дуже важливо: знати, коли турнікет потрібен, а коли ні», — пояснює фельдшер.
Такі знання потрібні не лише військовим. Фельдшер упевнений, що й цивільним варто мати мінімальну аптечку — особливо тим, хто живе у прифронтових містах.
«Хоча б турнікет і бандаж — це має бути з людиною завжди. Випадки бувають різні, і собі допомогу може надати кожен», — додає Володимир.
Зараз бойовий медик Володимир виконує завдання на Сумському напрямку. Тут він застосовує весь досвід, отриманий на попередніх ротаціях у Донецькій та Луганській областях, і продовжує працювати так, щоб кожен поранений мав шанс дістатися до лікарні живим.
Коментарі
Дописати коментар