Постаті: Бакуринський Олексій
Народився 9 грудня 1869 року в дворянській родині. Навчався у Петровській сільськогосподарській академії під Москвою, після закінчення якої у 1894 році. повернувся на Чернігівщину займатися сільським господарством у своєму маєтку.
У грудні 1901 року обраний членом Чернігівської губернської земської управи та заступником її голови, а у травні 1905 року – повторно. У 1906 році відмовився від посади заступника голови.
Працюючи членом губернської земської управи, він завідував економічним столом і опікувався лісопосадками, осушенням боліт тощо, маєтками губернського земства у селах Слобідка і Довжик, добровільним страхуванням, а також завідував оціночно-статистичним бюро.
У 1906 році підтримав так звану «Виборзьку відозву», що призвело до конфлікту між О.О. Бакуринським та адміністрацією губернії.
Обирався до складу різних комісій, що створювалися на час роботи губернського земського зібрання, виконував обов'язки секретаря. 1910 року Олексій Бакуринський був головою ревізійної комісії, членом проектної, оціночно-емеритально-страхової, шляхів, з народної освіти, комісії з улаштування Музею українських старожитностей ім. В.В. Тарновського. Його було обрано ще на три роки на посаду члена губернського у земських і міських справах присутствія, до складу губернської училищної ради та губернської оціночної комісії.
У 1914 році О.О. Бакуринський разом із дружиною були затверджені попечителем Київського навчального округу членами попечительської ради Чернігівської жіночої гімназії на три роки.
1 березня 1914 року О.О. Бакуринський був обраний головою Чернігівської губернської земської управи. Після перемоги Лютневої революції обійняв посаду Чернігівського губернського комісара. Саме на його долю випало створювати за розпорядженням Тимчасового уряду з представників повітів Чернігівський губернський виконавчий комітет – вищий виконавчий колегіальний орган губернії, перед яким він склав свої повноваження.
Деякий час – до травня 1917 року О.О. Бакуринський залишався головою губернської земської управи. Залишившись повітовим і губернським гласним, працював у міській думі й брав активну участь у громадському житті. 25 серпня 1917 року на засіданні Чернігівської міської думи він був обраний представником думи на нараду з обрання голови Чернігівської окружної комісії по виборах до Всеросійських установчих зборів, а в жовтні-листопаді 1917 року виконував обов'язки її секретаря. Брав участь у виборах до Українських установчих зборів за списком Українського союзу захисту державності й господарства (Партія Народної Свободи і позапартійних хліборобів і громадських діячів).
У Чернігівському губернському земському зібранні в квітні 1918 року, О.О. Бакуринський брав участь як губернський гласний і був обраний до складу комісій з народної освіти, страхової, юридичної, оціночно-статистичної, кошторисної. Водночас він очолив кошторисну та оціночно-статистичну комісії, був заступником голови страхової комісії. Функції губернського гласного він виконував до ліквідації земського самоврядування декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 15 січня 1919 р.
За часів Української Держави гетьмана П. Скоропадського О.О. Бакуринський деякий час виконував обов'язки губернського старости.
Перебуваючи на державній службі, О.О. Бакуринський не залишався осторонь громадських справ. Зокрема, 27 жовтня 1918 р. на загальних зборах членів товариства Чернігівського народного університету, що мав розпочати свою діяльність 1 грудня того ж таки року, його було обрано до складу фінансової комісії цього навчального закладу.
Після падіння уряду гетьмана П. Скоропадського в січні 1919 року Богунський полк 1-ї Української радянської дивізії під командуванням М. Щорса захопив Чернігів. Того ж таки дня у місті було сформовано Тимчасовий військово-революційний комітет (ВРК), який незабаром наклав контрибуцію на місцевих заможних мешканців і вимагав її негайної сплати до 18 лютого, погрожуючи арештами та відправленням на примусові роботи. До того ж більшовики розгорнули політику «червоного терору» проти всіх опонентів радянської влади, явних і уявних. До того ж з числа заможних мешканців міста – «контрреволюційної буржуазії» – були взяті заручники, які утримувалися під вартою. При наближені білогвардійців у кінці серпня 1919 року всі заручники, серед яких був і Олексій Бакуринський були розстріляні.
Коментарі
Дописати коментар