Загиблі герої Чернігівщини: Чміль Сергій. Годун Євгеній. Ковальов В'ячеслав

Сергій Анатолійович Чміль народився 1 жовтня 1986 року в селі Тупичів. Закінчив місцеву школу.

"Після школи Сергій шукав свій шлях: працював у колгоспі, у Тупичівському лісництві, потім — водієм-далекобійником. Якою б не була робота — він робив її сумлінно, чесно, по-людськи", — розповідають про чоловіка у громаді.

У серпні 2025 року його мобілізували.

Служив Сергій Чміль стрільцем-помічником гранатометника в аеромобільному батальйоні.

"На жаль, отримане поранення стало тяжким випробуванням. Лікарі боролися за його життя, але врятувати бійця не вдалося", — розповідають у громаді.

2 грудня 2025 року Сергій Чміль помер. Попрощалися та поховали захисника у Тупичеві.

Євгеній Володимирович Годун народився 16 травня 1989 року в російському То­больську, куди батька-військового пожежника направили на роботу. Як розповідала в інтерв'ю газеті "Гарт" мама Євгенія Любов Годун, у Киїнку вони переїхали, коли Жені було 4 роки.

Хлопець закінчив місцеву школу, потім віду­чився в деревообробному училищі. Після ви­пуску трохи попрацював у Чернігові на "Коб­зі" (фабриці музінструментів, — авт.), а потім його призвали на строкову службу.

"Та через проблеми зі здоров’ям син так і не дослу­жив. Із запаленням легень він потра­пив у лазарет. Потім з’ясувалося, що у Жені було ще й запалення серцевого м’яза. Медики пролікували сина і зрештою ко­місували його", — розповідала Любов Годун.

За її словами, після армії якийсь час Євгеній був на заробітках за кордоном. Потім повернув­ся додому, закінчив курси автослюсарів і вла­штувався на СТО. Пізніше працював на місце­вому підприємстві, що виготовляє тренажери і спортобладнання. А останнім часом трудив­ся на будівництві. Своєї сім'ї не мав, жив разом із матір'ю. До ЗСУ чоловіка мобілізували в перший день повномасштабного вторгнення. Військовий разом із побратимами брав участь в обороні Чернігова.

"Після завершення активних бойових дій на Чернігівщині підрозділ сина перекинули під Куликівку, потім — в інше місце. Во­сени 2023-го я востаннє бачилася із Же­нею. Його тоді послали на навчання в Полтаву, і дорогою він ненадовго заїхав додому. Хто ж знав, що це наша остання зустріч..." — розповідала Любов Годун "Гарту".

У Полтаві, за словами матері Євгенія, її син вивчився на зв’язківця і потрапив під Суми. Там його відібрали у спе­ціальну групу й відправили на місяць на на­вчання в Італію.

Після по­вернення в Україну хлопців одразу перекину­ли на Донеччину. Їхній підрозділ базувався під Костянтинівкою.

"Там сина перевели з по­сади зв’язківця на нову — стрілець-помічник гранатометника. По можливості ми з ним зідзвонювалися. Женя радів, що має хорошо­го напарника, який його розуміє з півслова. А ще розказував, що вони возять бійцям на пе­редову боєкомплекти, продукти, забирають поранених. Про безпосередню участь у бо­ях не казав. Лише під час нашого останньо­го спілкування (це було вранці 25 січня) пові­домив, що вони збираються на позиції, то­му якийсь час він не виходитиме на зв’язок. Я думала, днів два-три, й Женя об’явиться. Та він усе не дзвонив", — згадувала в інтерв'ю "Гарту" Любов Годун.

Майже два роки чоловіка вважали зниклим безвісти. Згодом підтвердили, що Євгеній Годун загинув 25 січня 2025 року біля населеного пункту Кліщіївка Донецької області.

Попрощалися та поховали захисника у Киїнці.

В'ячеслав Олександрович Ковальов народився 11 жовтня 1997 року в Білопіллі Сумської області. Закінчив Хоружівську школу. Потім сім'я переїхала до Чернігова. А хлопець продовжив навчання у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту.

Після навчання проходив строкову військову службу. Повернувшись до цивільного життя у 2020 році, чоловік займався власною справою: фарбував автівки.

У лютому 2025 року В'ячеслав долучився до лав ЗСУ. Воював на Сумському напрямку.

30 листопада 2025 року боєць загинув під час виконання бойового завдання у Сумській області.

Попрощалися та поховали В'ячеслава Ковальова у Чернігові на кладовищі у Ялівщині. У нього залишились батьки та наречена.

"Вони мріяли про сім'ю, хотіли дітей, але все обірвала війна", — розповіла Суспільному мати В'ячеслава Наталія Ковальова.